Вправляння з історією по-українськи, або якою не повинна бути історія та історіографія Закарпаття після 1991 року

Abstract

Статтю присвячено окремим дискусійним проблемам трактування історії та історіографії Закарпаття після 1991 р. На прикладі вивчення маргіналізованої радянською та пострадянською історіографією історії Закарпаття, невиправдано зведеної лише до його новітнього образу в межах чотирьох колишніх комітатів Угорщини (Унґ, Береґ, Уґоча і Мараморош), автором піднімається болюча проблема вітчизняної історичної науки, пов'язана з тотальною «націоналізацією» (= українізацією) історії «землі з багатьма іменами». Саме під кутом зору цієї назви, як у 1932 р. тодішню Підкарпатську Русь найвдаліше найменував чеський письменник, публіцист і перекладач Каміл Земан (більш відомий під літературним псевдо Іван Ольбрахт), українським (і не тільки) історикам належало б висвітлювати тисячолітню історію народів і земель, розташованих на захід під Карпатами. Справжнє переосмислення (частенько найменоване ревізією) історії Закарпаття в широкому загальнослов'янському, -угорському, -австрійському, -чехословацькому, -радянсько-українському та власне загальноукраїнському контекстах, на думку автора, настане лише тоді, коли дослідники усвідомлюватимуть, що вони історики, а не лакеї-пропагандисти, коли історики, всупереч пройдисвітам-політикам та політикам-патріотам, «повернуть собі історію», а історії (чи в історію) – «повернуть людину» з усіма її слабкостями від моменту народження, через муки і радощі життя, і до самої смерті. Ключові слова: історія, історіографія, Закарпаття, Ернест Гийдел, Олег Мазурок, Юрій Жаткович, Угорська Русь, «Аннібалова присяга», Михайло Драгоманов, «земля з багатьма іменами».