Соціальний захист як особливий соціально-правовий феномен

Abstract

Стаття присвячена уточненню концептуального змісту соціально-правового феномену соціального захисту. Для досягнення цієї мети використовується актуальна спеціальна наукова юридична література, в якій розкриваються різні аспекти сутнісного змісту соціального захисту, а також суміжних соціально-правових явищ. В рамках наукового дослідження використано такі наукові методи: формально-логічний, формально-юридичний, діалектичний, системно-структурний методи, а також метод узагальнення. У загальному сенсі соціальним захистом доцільно розуміти цілісний комплекс конкретних цілеспрямованих заходів держави та суб’єктів громадянського суспільства (насамперед, заходи правового, економічного й соціального характеру), які спрямовані на підтримання та забезпечення соціальної захищеності найбільш уразливих верств населення суспільства або окремої групи суспільства (наприклад, працівників конкретної сфери, працівників конкретного підприємства тощо). Закономірним чином соціальний захист в сучасній доктрині соціального права України постає в якості багатоаспектного соціально-правового явища, котрим позначається, по-перше, мережа суб’єктів, які забезпечують соціальний захист, а саме органів публічної служби (також суб’єктів громадянського суспільства та інших суб’єктів, які зобов’язані здійснювати соціальний захист) на національному, місцевому (регіональному та муніципальному), а також на організаційному (на підприємствах, в установах, організаціях) рівнях. По-друге, соціальний захист також може розумітись в якості діяльності суб’єктів, які забезпечують соціальний захист, виконуючи ті чи інші завдання забезпечення соціальної безпеки. По-третє, під соціальним захистом слід розуміти також результат діяльності суб’єктів, які виконують функції соціального захисту, наслідком чого є створення на індивідуальному, груповому або ж загальному соціальному рівнях умов соціальної безпеки. При цьому відповідні умови соціальної безпеки передбачають: попередження виникнення нових чи посилення існуючих соціальних ризиків; усунення виявлених соціальних ризиків; мінімізація ефекту виявлених соціальних ризиків, усунення яких є неможливим. Для соціального захисту в Україні характерними є такі риси: по-перше, соціальний захист передбачає дію особливого механізму реалізації публічної політики у соціальній сфері, а відтак є особливим соціально-правовим інститутом. По-друге, формування та об’єктивація соціального захисту відбувається за рахунок дії юридичного механізму соціального захисту. По-третє, соціальний захист є соціально-правовим феноменом, що характеризується метою та комплексом завдань. Виокремлені ознаки соціального захисту дозволяють дійти висновку, що феноменологічна сутність соціального захисту безпосереднім чином корелюється із таким соціально-правовим феноменом, як соціальний ризик. Відповідний зв’язок є закономірним щонайменше з огляду на наступне: по-перше, соціальний захист, як результат, передбачає настання умов соціальної безпеки, що досягається шляхом попередження соціальних ризиків і викликів, зниження негативного ефекту таких ризиків, а також усунення відповідних ризиків, якщо це є можливим. По-друге, зв’язок соціального захисту із соціальним ризиком обумовлений тим фактом, що держава (органи місцевого самоврядування, а також суб’єкти громадянського суспільства) реалізують соціальну функцію на основі вимог принципу соціальної солідарності. Вимоги зазначеного принципу не дозволяють ігнорувати реальні та потенційні проблеми забезпечення соціальної безпеки особи чи групи осіб.

The article aims to elucidate the conceptual essence of the socio-legal phenomenon known as social protection. To fulfill this objective, we delve into specialized scientific and legal literature that sheds light on various facets of social protection and its interconnected socio-legal phenomena. Our research methodology encompasses a range of scientific methods, including formal-logical, formal-legal, dialectical, system-structural, and generalization methods.«Social protection» can broadly be construed as a cohesive set of targeted initiatives, spearheaded by both state and civil society actors. These initiatives, primarily of a legal, economic, and social nature, are geared toward supporting and ensuring the welfare of society’s most vulnerable groups. This might include specific sectors, such as employees from a particular industry or even a singular enterprise. In the contemporary landscape of Ukraine’s social law doctrine, social protection emerges as a multifaceted socio-legal phenomenon. Firstly, this complexity stems from the intricate web of entities that facilitate social protection. This network encompasses public service bodies at the national and local (regional and municipal) levels and extends to organizational frameworks like enterprises, institutions, and other organizations. Additionally, civil society entities, along with other mandated bodies, play pivotal roles in bolstering this protective framework. Beyond its foundational concept, «social protection» carries dual connotations. Firstly, it represents the concerted efforts of entities dedicated to providing social protection, working towards ensuring social security. Secondly, it epitomizes the tangible outcomes resulting from these endeavors. These outcomes culminate in fostering a climate of social security, whether at the individual, group, or overarching societal levels. Central to this environment of security are several pivotal conditions: the proactive prevention of new or escalating social risks; the rectification of identified social threats; and the strategic reduction of impacts from risks that cannot be entirely eliminated.In Ukraine, social protection stands out with distinct characteristics. Firstly, it mandates a unique mechanism for the execution of public policies within the social realm, positioning itself as an exclusive socio-legal institution. Secondly, its dedicated legal machinery drives the evolution and materialization of social protection. Thirdly, this system is more than a mere institution; it is a socio-legal entity with a clearly defined objective and a myriad of tasks. These defining traits underline that the very essence of social protection in Ukraine is intimately tied to another socio-legal phenomenon: social risk. There exists an undeniable nexus between social protection and social risk, underpinned by several compelling reasons. Firstly, social protection’s essence lies in ensuring the conditions for social security. This is attained through the proactive prevention of social risks and challenges, the mitigation of their adverse effects, and their elimination when feasible. Secondly, this symbiotic relationship is further reinforced by the state’s commitment, alongside local governments and civil society entities, to execute its social function. This commitment stems from the imperatives of the principle of social solidarity. This principle mandates unwavering attention to both the tangible and potential challenges in securing the well-being of individuals or groups.