Від історії до Донбасу: ідентичнісний простір війни в романі Тамари Горіха Зерня "Доця"

Abstract

Роман Тамари Горіха Зерня «Доця» – ще одна спроба художньої рецепції травми війни, яку українцям випало вкотре переживати. Дослідницька опція у цьому разі зосереджена навколо таких важливих проблем, як переосмислення національної пам’яті у контексті історії ХХ століття, чергова активізація російських амбіцій щодо України, особливості місця української пам’яті у просторі домінування радянських наративів. Авторка дослідження розглядає історичні підстави ментальної іншості Донбасу. Не зауважена вчасно проблема ідентичнісної поразки регіону сформувала свого роду історичну резервацію, в якій спостерігаємо ефект палімпсесту. Самоусвідомлення «совків» практично не змінюють ані сучасні інформаційні технології, ані розвиток урбаністичної інфраструктури та промисловості в регіоні. Більш того, саме за допомогою цих інструментів підтримується алогічне бажання повернення держави обмежень, заборон і репресій. Процеси більшовизації та радянізації краю ціною численних жертв привели до суттєвої модифікації регіональної ідентичності, яка все більше орієнтувалась на Росію. Це, зрештою, стало причиною остаточного вибуху після перемоги ідеї європейської інтеграції України у Революції гідності. Як наслідок, навесні 2014 року розпочинається чергова російсько-українська війна. Особливість цієї студії полягає також у тому, що крізь призму бойових дій на Донбасі, отже, у самому Донецьку, зроблено спробу проаналізувати історичну травму та її поколіннєву рецепцію. На прикладі індивідуального (головної героїні Доці) письменниця намагається прописати колективний дуалізм у розумінні цінностей батьківщини, роду, співчуття, духовності. Всі ці аспекти дають підстави говорити про появу сучасного культурного дискурсу, в якому пріоритетним залишається питання загроженої українськості, боротьба за яку не припинилася навіть із настанням незалежності.

Tamara Horikha Zernia’s novel “Dotsia” (Doughter) is once more effort of artistic reception of war trauma, which Ukrainians must experience again. In this case the researcher’s point of view is concentrated on such important problems as: rethinking of the national memory in the context of the history of XX century; intensification of Russia’s ambitions for Ukraine; features of the place of Ukrainian memory in the space of domination of Soviet narratives. The author of the research analyzes historical background of the mental difference of Donbas. The problem of identical defeat of Donbass, which was not noticed in time, formed a kind of historical reservation, in which we observe the effect of palimpsest: self-awareness of the homo sovieticus is practically unchanged by modern information technologies or by the development of urban infrastructure and industry in the region. Moreover, it is with the help of these tools that the illogical desire to return the state to restrictions, prohibitions and repressions is supported. The processes of bolshevisation and sovietization of the region at the cost of numerous victims led to a significant modification of the regional identity, which was increasingly focused on Russia. This, in the end, was the cause of the final explosion after the victory of the idea of European integration in the Revolution of Dignity. As a result, in the spring of 2014 Russian-Ukrainian war began. The peculiarity of this study is that through the prism of war operations in the Donbass was made an attempt to analyze the historical trauma and its generational reception nowadays. On the example of the individual case (the main character Dotsia), the writer tries to prescribe a collective dualism in understanding the values of motherland, family, compassion, spirituality. All these aspects give grounds to speak about the emergence of modern cultural discourse, in which the issue of endangered Ukrainianness remains a priority, the struggle for which has not stopped even with the advent of independence.