Кримінально-правові наслідки умисного невиконання обмежувальних заходів

Abstract

Вітчизняне кримінальне право перебуває у постійній динаміці, тобто норми чинного законодавства вдосконалюються, запроваджуються зовсім нові, раніше невідомі, кримінально-правові категорії, враховуються і досліджуються рекомендації міжнародних інституцій та інше. Не виняток у цьому процесі, і розділ ХІІІ-1 Загальної частини Кримінального кодексу України, в якому регламентовані обмежувальні заходи, а також стаття 390-1 Кримінального кодексу України, де законодавець передбачив кримінальну відповідальність за умисне невиконання таких. У цій науковій статті проаналізовано не склад кримінального правопорушення, передбаченого статтею 390-1 Кримінального кодексу України, а розглянуто цю норму із погляду підстав криміналізації. Так, доведено, що існування в межах однієї норми кількох альтернативних суспільно небезпечних діянь у формі умисного невиконання обмежувальних заходів, передбачених статтею 91-1 Кримінального кодексу України, або умисного невиконання обмежувальних приписів, або умисного ухилення від проходження програми для кривдників, за умови їх правильного тлумачення не містять суперечностей. Також виведено правила продовження застосування до особи кримінально-правових обмежувальних заходів у разі їх умисного невиконання та одночасного притягнення особи до кримінальної відповідальності за статтею 390-1 Кримінального кодексу України. Обґрунтовано потребу у виділенні суспільно небезпечного діяння у формі умисного невиконання обмежувальних заходів, передбачених статтею 91-1 Кримінального кодексу України, у окрему частину статті 390-1 Кримінального кодексу України як кваліфікований склад цього кримінального правопорушення, за який особа нестиме більш тяжчі кримінально-правові наслідки, які передбачені санкцією статті. Це буде сприяти не лише превенції, а й відповідати вимогам міжнародних нормативно-правових актів. Тож, у підсумку варто наголосити, що регламентація обмежувальних заходів та встановлення кримінальної відповідальності за їх умисне невиконання у Кримінальному кодексі України є позитивним кроком, однак через новизну цих положень є потреба у певних змінах.

Domestic criminal law is being in constant dynamics, so it means that the norms of the current legislation are being improved, new, previously unknown, criminal-legal categories are being introduced, recommendations of international institutions are taken into account, etc. Not an exception in this process is chapter XIII-1 of the General part of the Criminal Code of Ukraine, which regulates restrictive measures, as well as Article 390-1 of the Criminal Code of Ukraine, where the legislator provided criminal liability for intentional non-compliance of the measures. This scientific article does not analyze the composition of the criminal offense under Article 390-1 of the Criminal Code of Ukraine, but considers this article in terms of its criminalization. It is proved that the existence within one article of several alternative socially dangerous acts in the form of intentional non-compliance with restrictive measures) provided for in Article 91-1 of the Criminal Code of Ukraine, or intentional non-compliance with restrictive orders, or intentional evasion of the program for offenders, if correct interpretation provided do not contain contradictions. The rules of continued application of criminal law restrictive measures in case of their intentional noncompliance and simultaneous bringing a person to criminal justice under Article 390-1 of the Criminal Code of Ukraine are also derived.