Nature and constitutive features of narrative as universal discourse pattern

Abstract

Within the scope of modern Cognitive and Discourse studies present article outlines various theoretical approaches to definition of narrative relying on specific macro- and microlevel narrative categories. Narrative is seen as a communicative event characterized by a specific discoursive pattern with universal content-semantic structure and formal organization, regular parameters (which correlate with the central category of eventfulness), and a set of pragmatic and cognitive functions (which are determined by narrator’s pragmatic goals in compliance with a certain communicative situation, and roles of communicants in it). First of all, the definition of narrative is provided. In its narrow sense it is understood as a fragment of discourse in the form of a sequence of related events characterized by a set of categories, rules and restrictions that distinguish it from other types of discourse. In its wider sense, narrative is defined as historically and culturally bound interpretation of certain aspects of the world from the point of view of a particular individual, which functions as a universal discourse pattern. Further, a critique of event / eventfulness as the central narrative category is discussed along with the categories of resultativity, factivity, unpredictability and credibility adjacent to it. Finally, having integrated several theories on narrative structuring, a comprehensive analysis of formal and semantic properties is presented. It encompasses theories developed by Barthes, Greimas, Levi-Strauss, Propp and Souriau (related largely to literature) along with more modern ones proposed by Hymes, Labov, Ochs and Capps, and van Dijk (by and large centred on conversational communication). The author arrives at conclusion that narrative can be defined as a sample of discourse with universal semiotic, formal and semantic structure, characterized by regular features (all deriving from eventfulness category), and bearing specific cognitive and pragmatic functions. Even though it is clear that there may be variables in terms of communicative roles, modes, and media of communication, as well as socio-culturally bound genres, plots and topics, there are unique specifically narrative categories, structure, and functions that allow to classify narrative as a universal discoursive pattern.

У роботі представлений аналіз теоретичних підходів до визначення наративу на основі його категоріальних ознак у рамках сучасної когнітивно-дискурсивної парадигми. Автор розглядає як макро-, так і мікрорівневі характеристики наративу. Наратив розглядається як комунікативна подія, що характеризується особливою дискурсивною організацією з універсальною змістовно-семантичною структурою, формальною організацією, регулярними параметрами (які корелюють із центральною категорією подієвості) та відповідним набором прагматичних і когнітивних функцій (із погляду наратора) відповідно до певної комунікативної ситуації й ролі комунікантів у ній. Насамперед подається визначення наративу. В У сенсі він розуміється як фрагмент дискурсу у вигляді послідовності пов’язаних між собою подій, що характеризуються набором категорій, правил і обмежень, які відрізняють його від інших типів дискурсу. У більш широкому сенсі наратив визначається як історично й культурно зумовлена інтерпретація певних аспектів світу з погляду конкретної людини, що функціонує як універсальна дискурсивна модель. Далі обговорюється центральна категорія наративу – подія / подієвість – разом із суміжними з нею категоріями результативності, фактивності, непередбачуваності й правдоподібності. Нарешті, об’єднавши кілька теорій про особливості структурування наративів, пропонується комплексний аналіз їх формально-семантичних властивостей. Він включає теорії, розроблені Бартом, Греймасом, Леві-Стросом, Проппом, Суріо (всі з яких так чи інакше пов’язані з літературними наративами), а також більш сучасні теорії, запропоновані Хаймсом, Лабовим, дослідницями Окс і Кеппс і ван Дейком (зосереджені на наративах в інтеракції). Автор доходить висновку, що наратив можна визначити як зразок дискурсу з універсальною семіотичною, формальною та семантичною структурою, що характеризується регулярними параметрами (які пов’язані з категорією подієвості) та певними когнітивними й прагматичними функціями. Незважаючи на те, що можуть з’являтися певні змінні у комунікативних ролях, способах і засобах комунікації, соціально-зумовлених жанрах, сюжетах і темах, все ж існують унікальні наративні категорії, а також унікальна структура й функції наративу, які дозволяють класифікувати його як універсальний дискурсивний зразок комунікативної події.