Показання з чужих слів, як допустимий доказ у кримінальному провадженні

Abstract

Стаття присвячена дослідженню проблемних питань визнання показань з чужих слів допустимим доказом у кримінальному провадженні. Показаннями з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи. У науковій літературі вказується на недосконалість такого визначення через слабкі вимоги нормативного врегулювання такого процесуального доказу та невизначеність показаннями з чужих слів можливість надання суду певних документів особою, автором яких вона не є, або щодо змісту документа, який вона читала. Крім того, певна кількість науковців зауважують і про важливість існування такого інституту доказування у кримінальному процесі, оскільки інколи такі показання з чужих слів можуть бути найкращим із доступних доказів. Проаналізовані певні протиріччя в умовах допустимості використання показань з чужих слів як процесуального джерела доказів, які закріплені кримінальним процесуальним законодавством. На прикладі судової практики було розглянуто особливості застосування національними судами норм законодавства щодо визнання показань з чужих слів доказом, що підтверджував винність особи у вчиненні кримінального правопорушення. Звернено увагу на необхідність вдосконалення законодавчого регулювання показань з чужих слів задля дотримання засади безпосередності дослідження доказів та презумпції невинуватості і забезпечення доведеності вини, що дійсно сприятиме прийняттю правильного рішення судом та виконанню завдань кримінального судочинства. Зазначено, що використання таких показань як доказів у кримінальному провадженні є винятком із загального правила і є досить суперечливим інститутом, оскільки як в науці кримінального процесу, так і в судовій практиці не існує єдиної думки щодо доцільності закріплення чи можливості його існування в цілому. Зроблено висновок щодо доречності внесення змін у визначення поняття «показань з чужих слів», умов допустимості таких показань та неможливість допиту особи, яка є першоджерелом.

The article is devoted to the study of problematic issues of recognizing hearsay evidence as admissible evidence in criminal proceedings. Hearsay evidence is a statement made orally, in writing or in another form about a certain fact, which is based on the explanation of another person. The scientific literature points out the imperfection of such a definition due to weak regulatory requirements for such procedural evidence and uncertainty about the possibility of giving the court certain documents by a person who is not the author, or the content of the document she read. In addition, a number of scholars point to the importance of such an institution of evidence in criminal proceedings, as sometimes such testimony from others may be the best evidence available.Certain contradictions in the conditions of admissibility of using hearsay evidence as a procedural source of evidence, which are enshrined in criminal procedural law, are analyzed. On the example of judicial practice, the peculiarities of the application by national courts of the law on the recognition of hearsay evidence as proof confirming the guilt of a person in committing a criminal offense were considered. Attention is drawn to the need to improve the legislative regulation of hearsay evidence in order to adhere to the principle of direct examination of evidence and presumption of innocence and ensure proof of guilt, which will really help the court to make the right decision and perform criminal proceedings.It is noted that the use of such testimony as evidence in criminal proceedings is an exception to the general rule and is a rather controversial institution, as in the science of criminal procedure and jurisprudence there is no consensus on the appropriateness of consolidation or its existence in general. It is concluded that it is appropriate to make changes in the definition of «hearsay evidence», the conditions of admissibility of such testimony and the impossibility of interrogation of the person who is the original source.