Роль судді у становленні української правої системи

Abstract

Право, як міра свободи та справедливості, створюється при зіткненні різнорідних соціальних елементів, коли нове колективне ціле вже не може бути стримане простим звичаєм, мораллю. Розбіжність моральних переконань робить можливим існування соціального об’єднання і примирюється правом, спершу в формі повелінь старших, досвідчених, які виконують роль арбітрів. А згодом це право перетворюється на звичай і мораль, та водночас стає змістом нової моралі. Нове право визначає тільки напрям, за яким повинні формуватися необхідні життєві форми нового соціального об’єднання та за яким вони з часом повинні вкоренитися у загальній свідомості. Судові акти публічної влади були первинним джерелом, надалі ж вони включалися у загальнообов’язкові правила, що діяли у сфері виробництва, розподілу та обміну. Через відсутність твердих норм закону суддя в Україні у давнину мав поважний статус, а довіра до нього на первинних стадіях історичного розвитку процесуального права була тією невід’ємною умовою, без якої судовий розгляд був неможливий. Правові норми були відсутні, і судова влада повинна була сама їх встановлювати для кожного випадку, що розглядався, а процес судочинства складався зі створення норми та її застосування. Суддя повинен був винести не тільки рішення по справі, а й знайти норму права, не тільки розсудити окремий випадок, а й у казуїстичній формі проголосити загально-обов’язкове положення, що мало б значення як для тяжущих, так і для усієї громади. Головною рушійною силою вирішення справи за так званим звичаєм, є своєрідна оцінка сторін спору і становища їх в сім’ї, тобто рішення виносилось, зважаючи на людину та її господарство. На думку селян, перевага їх місцевого суду перед державним полягала в тому, що останній, суворо керуючись законом, неспроможний винести рішення, яке б не суперечило принципам сільського побуту та здорового глузду. Суддя судить перед добрими людьми, присутність яких доповнює ті прогалини процесу, які беззаперечно виникають внаслідок загальної неписьменності найчастіше всіх осіб, що беруть участь у процесі, не виключаючи і суддю. Тому протоколювання відбувається не письмо-во, а усно і закарбовується в пам’яті людей. Невідокремленість судової влади майже до середини ХVІ ст. призвела до того, що авторитетності судовому рішенню надавала не його відповідність правовим нормам, а статус особи в суспільстві, яка це рішення виносила.

Law, as a measure of freedom and justice, is created by the collision of diverse social elements, when the new collective whole can no longer be restrained by simple custom, morality. The divergence of moral convictions makes possible the existence of social cohesion and is reconciled by law, first in the form of the orders of elders, experienced, who act as arbitrators. And later this right becomes a custom and morality, but at the same time it becomes the content of a new morality. The new law determines only the direction in which the necessary life forms of a new social union should be formed and in which they should eventually take root in the general consciousness. Judicial acts of public authority were the primary source, and later they were included in the generally binding rules applicable to production, distribution and exchange.Due to the lack of strict law, a judge in Ukraine had a respectable status in ancient times, and trust in him in the early stages of the historical development of procedural law was an integral condition without which trial was impossible. There were no legal norms, and the judiciary had to establish them for each case under consideration, and the judicial process consisted of the creation of a norm and its application. The judge had to decide not only on the case, but also to find a rule of law, not only to judge a particular case, but also to declare in a casuistic form a universally binding provision that would be important for both litigants and the community as a whole.The main driving force behind the so-called case consuetude there is a kind of assessment of the parties to the dispute and their position in the family, so the decision was made taking into account the person and his economy.According to the villagers, the advantage of their local court over the state was that the latter, strictly guided by the law, was unable to make a decision that would not contradict the principles of rural life and common sense.The judge judges good people, whose presence complements the gaps in the process, which undoubtedly arise as a result of general illiteracy, most often of all persons involved in the process, not excluding the judge. Therefore, the record is not written, but orally and is engraved in people’s memory.The inseparability of the judiciary until almost the middle of the 16th century led to the fact that the authority of the court decision was given the status of the person in society who made the decision, rather than its compliance with legal norms.