Суб’єктивні ознаки зараження венеричною хворобою

Abstract

Статтю присвячено проблемі кримінально-правової заборони зараження венеричними хворобами. Застосування кримінально-правових засобів є необхідним та дієвим засобом у боротьбі з поширенням соціальних хвороб. Зокрема, чинний Кримінальний кодекс (далі - КК) України (ст. 133) передбачає відповідальність за зараження венеричною хворобою особою, яка знала про наявність у неї цієї хвороби. У ч. 2 та ч. 3 цієї статті передбачено кваліфіковані склади кримінального правопорушення - зараження венеричною хворобою особою, раніше судимою за зараження іншої особи венеричною хворобою, зараження двох і більше осіб або неповнолітнього (ч. 2 ст. 133 КК України) та зараження, яке спричинило тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 133 КК України). У статті подано дані офіційної статистики щодо рівня вказаних кримінальних правопорушень за період з 1992 р. по 2021 р. Констатовано, що у порівнянні з 90-ми та 2000-ми роками, рівень цих кримінальних правопорушень суттєво знизився. Якщо за період з 1992 р. по 2011р. реєструвалось у середньому 36 злочинів за рік, то за період з 2013 р. по 2021 р. було обліковано всього 10 кримінальних правопорушень, передбачених ст. 133 КК України. Хоча й спостерігається певне зниження кількісних показників аналізованого кримінального правопорушення, його суспільна небезпека є високою, оскільки дане діяння посягає на найважливішу групу соціальних цінностей, зокрема здоров’я особи. У статті досліджуються питання щодо змісту суб’єктивних ознак зараження венеричною хворобою, оскільки встановлення їх особливостей має виняткове значення для правильної кваліфікації діянь. Досліджуються зміст ознак суб’єкта зараження венеричною хворобою. Суб’єкт розглядуваного злочину – спеціальний, а саме особа, яка знала про наявність у неї венеричної хвороби. Відповідальність настає з 16 років. Про факт обізнаності особи про свою хворобу можуть свідчити результати медичного обстеження, застереження лікувальної установи, а також власний досвід та звернення до медичної літератури. Встановлено що до можливих суб’єктів цього злочину слід віднести не лише хворих осіб, а й бактеріоносіїв та контактних осіб (за умови обізнаності цих осіб). Заперечується думка про те, що прямий умисел для даного складу злочину неможливий. Суб’єктивна сторона зараження венеричною хворобою характеризується прямим та непрямим умислом, а також протиправною самовпевненістю.

The article is devoted to the problem of the crim-inal law prohibition of infection with venereal diseas-es. The use of criminal legal means is a necessary and effective tool in the fight against the spread of social diseases. Part 2 and Part 3 of this article provide for the qualified components of the crime - infection with a venereal disease by a person pre-viously convicted of infecting another person with a venereal disease, infection of two or more per-sons or a minor (Part 2 of Article 133 of the Criminal Code of Ukraine) and infection which caused serious consequences (Part 3 of Article 133 of the Criminal Code of Ukraine).The article presents official statistical data on the level of the specified criminal offenses for the period from 1992 to 2021. It is established that, compared to the 90s and 2000s, the level of these criminal of-fenses has significantly decreased. If for the period from 1992 to 2011 an average of 36 crimes were registered per year, then for the period from 2013 to 2021, only 10 crimes, provided for by Art. 133 of the Criminal Code of Ukraine.Although there is a certain decrease in the quan-titative indicators of the analyzed criminal offense, its social danger is high, since this act encroaches on an important group of social values, in particular, the health of a person.The article examines questions regarding the content of subjective signs of infection with a vene-real disease, since establishing their features is of exceptional importance for the correct qualification of the act. Signs of a special subject of venereal disease in-fection are being investigated. The subject of the crime under consideration is a special one, namely a person who knew about the presence of a vene-real disease. Responsibility begins at the age of 16. The fact that a person is aware of his illness can be evidenced by the results of a medical examination, a warning from a medical institution, as well as his own experience and his reference to medical litera-ture.It has been established that the possible subjects of this crime should include not only sick persons, but also bacteria carriers and contact persons (provided that these persons are aware).The idea that direct intent is impossible for this component of the crime is denied. The subjective side of venereal disease infection is characterized by direct and indirect intent, as well as unlawful self-confidence.