Апологія монашества Івана Вишенського і ранньохристиянська культура: естетичні аспекти інтерпретації

Abstract

У статті автор зосереджується на одній із глав полемічної «Книжки» українського полеміста кін. ХVІ ст. Івана Вишенського, а саме – на третій главі та відомій апології чернецтва. Після короткого огляду робіт деяких науковців, присвячених впливам культури й літератури часів раннього християнства на творчий доробок полеміста, увагу зосереджено на особливостях естетики доби ранньої Візантії, зокрема на естетиці інтеріорній, або внутрішній. У часи, коли онтологічний характер уявлень доби античності, згідно з визначенням В. Бичкова, змінюється і набуває гносеологічних та етичних якостей, поступово утворюється і нова категорія прекрасного – міметичний образ трансформується в духовно-моральний. Домінантами цієї естетики (разом із категоріями символу та образу) виступає категорія потворного, яка, утім, не підміняє прекрасне, але є особливим виразником сукупності морально-етичних норм, вказівки на вищий сенс буття. Вагомим аспектом цієї естетики, що сформувалася в середовищі чернецтва, є зовнішній вигляд, зокрема Ісуса Христа, який, як писав Тертулліан, «не мав у зовнішності нічого небесного, тому й підпав під ганьбу й муки». Аналіз апології монашества зосереджений на зовнішності ченця, що, згідно з концепцією Івана Вишенського, не співмірна із його благочестивою, праведною і майже божественною сутністю. Полеміст багато уваги приділяє атрибутам одягу (наприклад, головному убору, поясу, волоссю, черевикам) монаха, що, на погляд звичайних мирян, є огидними та відразливими, але допомагають ченцеві перебувати подалі від грішного світу, сповненого всіляких спокус. Завдяки докладному тлумаченню функції і призначення кожної деталі одягу, Іван Вишенський формує морально-етичний взірець для звичайних громадян церковної (православної) спільноти й розкриває чільні ознаки православного монаха, тим самим вписуючи свій текст у парадигму ранньохристиянської естетики зокрема та культури Візантії загалом.

In the article the author focuses on one of the chapters of polemical “Knyzhka” of Ukrainian polemicist XVI century Ivan Vyshensky, especially – on the third chapter and the famous apology of monasticism. After a brief review of the works devoted to the influences of the culture and literature of early Christianity on the works of the polemicist, attention is focused on the peculiarities of the early Byzantine period’s aesthetics, in particular the aesthetics of interior (or internal). At the times when the ontological character of representations of the Antiquity, according to V. Bychkov’s definition, changes and acquires epistemological and ethical qualities, a new category of the beautiful is gradually formed – and the mimetic image is transformed into spiritual and moral. One of the dominants of this aesthetics is the category of ugly (with the categories of symbol and image), which, however, does not substitute for the beautiful, but is a special expression of the set of moral and ethical norms, indicating the higher meaning of being. An important aspect of this aesthetics’ that formed in an environment of monasticism is the appearance, in particular of Jesus Christ, who, as Tertullian wrote, “was not as handsome as heaven and therefore fell into disgrace and torment”. The analysis of the apology of monasticism is focused on the appearance of the monk, which, according to the concept of Ivan Vyshensky, is not commensurate with his pious, righteous and almost divine essence. The polemist pays a lot of attention to the attributes of the monk’s clothing and appearance (for example, monk’s hat, belt, hair, boots), which, in the opinion of ordinary people, is disgusting and loathsome, but helps the monk to stay away from a sinful world full of temptations. Due to a detailed interpretation of the function and purpose of each piece of clothing, Ivan Vyshensky forms a moral and ethical model for ordinary citizens of the church (Orthodox) community and reveals prominent features of the Orthodox monk, thereby incorporating the text into the paradigm of early Christian aesthetics in particular and in Byzantine culture in general.