Ліквідація заможного селянства на Закарпатті наприкінці 1940-х – на початку 1950-х рр. (на прикладі румунських сіл Рахівського і Тячівського округів)

Abstract

У статті прослідковується втілення радянського зразка аграрної політики в повоєнному Закарпатті на прикладі румунських сіл краю наприкінці 1940-х – на початку 1950-х рр. Колективізація сільського господарства стала одним із ключових механізмів радянізації. Розкуркулення у поєднанні з агітацією і пропагандою колгоспної системи та репресіями мали здійснити «великий перелом» на Закарпатті. Згодом соціалістична модернізація торкнулася і країн Центрально-Східної Європи (у різній мірі), у тому числі й Румунії. На основі аналізу «Списків куркульських господарств Закарпатської області», які складалися в другій половині 1940-х – на початку 1950-х років, автор приходить до висновку, що радянська влада жодним чином не робила якихось етнічних винятків під час проведення колективізації. Ключові слова: Закарпатська область, заможні селяни, розкуркулення, сільське господарство, румунські села, колгоспи, «Списки куркульських господарств».

The article follows the implementation of the Soviet model of agrarian policy in post-war Transcarpathia by the example of the Romanian villages of the region in the late 1940s and early 1950s. Collectivization of agriculture became one of the key mechanisms of Sovietization. Deplacement, in conjunction with agitation and propaganda of the collective farm system and repression, had to carry out a «big break» in Transcarpathia. Subsequently, socialist modernization also affected the countries of Central and Eastern Europe (to varying degrees), including Romania. On the basis of the analysis of the «Lists of kulak farms in the Transcarpathian region», which consisted in the second half of the 1940s and the beginning of the 1950s, the author concludes that the Soviet authorities have by no means made any ethnic exceptions during collectivization.