Простір капрійських новел Михайла Коцюбинського у контексті онтологічної поетики

Abstract

Український літературний процес кінця ХІХ – початку ХХ століть значну роль відводив людині та її внутрішньому світу, що було ознакою модернізму. Митці відображали як реалії життя, психологічні стани за певних зовнішніх обставин, так і внутрішнє єство, почуття та настрій персонажа. Творчість М. Коцюбинського формувалася під впливом тогочасних культурно-історичних реалій, європейської філософії. У зв’язку з цим виникає необхідність дослідити творчість автора, зокрема капрійські новели «Сон» (1911), «Хвала життю!» (1912), «На острові» (1912-1913), в контексті онтологічної поетики. Поряд із фундаментальними онтологічними категоріями життя і смерті, самотності, туги у творчості М. Коцюбинського, які ґрунтовно вивчаються літературознавцями, глибшого дослідження в контексті онтологічної поетики потребує художній простір капрійських новел, що є метою пропонованого дослідження. Підґрунтям вказаних творів стали особисті враження письменника від перебування на острові Капрі, де М. Коцюбинський малює переживання від взаємин людини зі світом, осмислює скороминучість людського життя та вічне становлення універсуму. Тому простір вивчено як феномен онтологічної поетики капрійських новел письменника. Онтологічні характеристики простору вказаних творів визначає «я» автора, що стає ядром у калейдоскопі подій і образів на острові. Звукові, зорові, запахові образи творять різнобарвну імпресіоністичну картину життя, яка часом нагадує репортаж. Розмежовуючи острів Капрі на окремі локації – місто, кімнату, човен у морі, – автор концентрує увагу читача на внутрішніх переживаннях ліричного суб’єкта. Крізь призму простору розглянуто розуміння М. Коцюбинським сенсу буття людини, творчості. Пропоноване дослідження висвітлює аспекти вивчення української новелістики в контексті міждисциплінарних студій.