Правочини із вадами волі: теоретичні та практичні аспекти

Abstract

У статті досліджується правова природа правочинів із вадами волі як недійсних правочинів. Констатується оспорюваність цих правочинів у судовому порядку. Даний правочин може бути визнаний недійсним у разі звернення особи, яка вчинила правочин, до суду. Питання недійсності вирішує суд. Розкриваються види правочинів з вадами волі, які закріплені цивільним законодавством, а також їх суттєві ознаки та відмінності. З’ясовується зміст поняття волі й констатується міжгалузевий характер цього феномену. У дослідженні розкриваються поняття помилки, обману, насильства, тяжких обставин як підстав для визнання правочину недійсним. Формулюється власне бачення цих цивільно-правових інститутів. Зазначається, що основною ознакою помилки є власне хибне уявлення особи, яка вчинила правочин, про обставини правочину. Для обману характерним є умисел однієї сторони правочину щодо іншої. Насильство характеризується тиском на особу, яка вчиняє правочин. Констатується наявність причинного зв’язку між тяжкими обставинами, за яких укладений правочин, і невигідними умовами правочину. У статті також розмежовуються поняття: 1) правочину, вчиненого під впливом обману та правочину, вчиненого від впливом помилки; 2) правочину, вчиненого під впливом тяжкої обставини від обману, насильства чи помилки.