Семантична структура Апостольських та Патріарших послань: компаративний аналіз

Abstract

У статті проаналізовано специфіку розвитку Апостольських та Патріарших послань у православній церковній традиції. Зазначено, що унікальною особливістю семантики релігійних послань є існування феномену подвійного компоненту в його структурі: теологічного елементу та культурного елементу. Теологічний компонент указує на християнство як на релігію Одкровення, яке передане у вигляді семантичної структури: джерело – інформація – адресат. Культурний компонент релігійних послань зумовлений мовою написання – грецьким койне II в. та елементами візантійського літературного субстрата. Головну увагу акцентовано на єдиній семантичній структурі, яка притаманна для Апостольських та Патріарших послань. Усі елементи структури повторюються з незначними відмінностями, які зумовлені різним адресатом, метою та історичним контентом часу виникнення послань. Акцентовано увагу на тому, що стилістика послань бере початок у візантійській літературній традиції, формує стиль Апостольських послань та через цитування впливає на стиль Патріарших послань, що надає текстам стандартизованості та канонічності. Таким чином, стиль послань зберігає стандартну семантичну композицію з обмеженим лексичним набором, у тому числі з теологічною термінологією і стійким лексичним уживанням та вживанням узуальних виразів. Канонічність лексичного вживання характеризується частим використанням термінів – визначених теологічних понять що до природи Бога та віри Церкви, що мають незмінну семантичну природу, а також використанням узуальних виразів і цілих речень. Акцентовано, що Апостольські та Патріарші послання, будучи релігійними посланнями вищої авторитетності Церкви, мають єдину семантичну структуру, зумовлену природою Одкровення Бога в християнській традиції і візантійською літературною традицією.

The authors analyze the specifics of the Apostolic and Patriarchal Epistles in the Orthodox church tradition. It is noted that the unique feature of the semantics of religious Epistles is represented by the existence of the phenomenon of a double component in its structure - the theological element and the cultural one. The theological component points to Christianity as a religion of Revelation, which is transmitted by the scheme or the semantic structure: source – information – addressee. The cultural component of religious Epistles is the language of writing – Greek koine of the second century and the elements of the Byzantine literary substrate. It is focused that the style of the epistles originates in the Byzantine literary tradition, forms the style of the Apostolic Epistles, and, through quotations, influences the style of the Patriarchal Epistles, which gives the texts strict standardization and canonicity. Thus, the style of the messages retains the standard semantic composition with a limited lexical set, including theological terminology and stable lexical use, as well as the use of casual expressions. Canonical lexical usage is characterized by frequent use of the terminology – clearly defined theological terms as for the nature of God and the faith of the Church. The emphases is given to the fact that the Apostolic and Patriarchal Epistles, being religious messages of the highest authority of the Church, have the same semantic structure due to the nature of God's Revelation in the Christian and Byzantine literary traditions. The dual component of the semantic structure gives a unique feature to the Epistles that distinguishes these epistles from the other genres of the church literature. Preservation of the Byzantine literary substrate determines the standardization and strict canonicity of the text.