«Місто вітрів» в еміграційній ліриці Михайла Ситника

Abstract

У статті розглянуто еміграційну лірику Михайла Ситника – українського письменника, журналіста, редактора, зокрема період 50-х років ХХ ст. його життя й творчости у США. В Америці М. Ситник довго й безуспішно намагався пристосуватися до нових життєвих реалій, таких далеких від його рідної України, проте так і не зміг хоча б частково влитися в чужий для нього соціум і навіть повноцінно співпрацювати з українською мистецькою еміграцією. Від Ситника як талановитого письменника українська діаспора очікувала нової збірки поезій «Цвіт папороті», яку було видано вже після його смерті аж у 1975 р.; збірки оповідань «33-й» про голодомор в Україні; задекларованої ним повісті про Другу світову війну на теренах України, проте всі творчі задуми залишилися нереалізованими. У Чикаґо – «місті вітрів» (the Windy City) письменник-емігрант прожив аж до своєї трагічної загибелі в чиказькому парку 1959 р., справжню причину якої й досі не зʼясовано. Досліджено, що творчість М. Ситника цього періоду висвітлює як реалії американського життя емігранта- чужинця («Індійці», «В таверні», «Негри», «Мій світ», «Волоцюги», «The Windy City»), так і містить традиційну для поета антеїстичну, екзистенційно-ностальгійну лірику («Вітчизна», «З моєї біографії», «До матері», «Вже висихає памʼяти криниця…», «Чи я коли туди поїду…», «Київ», «Містечко», «У мене в хаті глиняна долівка…», «Студентські дні», «Літа дитячі», «Дрібнички, мною вивезені з Києва…», «Мій батько», «Лист на Україну»). Відчуження, несприйняття всього, що поза Вітчизною, трагедія самотности у світі без України є домінантними в поезіях митця періоду 50 років ХХ ст. Основу Ситникової еміграційної лірики становлять екзистенційні медитації, вірші-рефлексії, вірші-спогади. Екзистенційну драму існування, «напівжиття» Михайла Ситника в Америці передають чи не всі поезії цього періоду, окрім світлих ліричних спогадів про Україну. Відчуження, самотність, апатія, зневіра й подекуди відчай і розпач – екзистенційні мотиви, що наповнюють цей пласт еміграційної лірики митця, яку можна охарактеризувати як трагедію буття українця в неукраїнському середовищі.

The article considers the emigration lyrics of Mykhailo Sytnyk – Ukrainian writer, journalist, editor, in particular the period of the 50s of the XX century his life and work in the United States. In America, M. Sytnyk tried for a long time and unsuccessfully to adapt to new realities of life, so far from his native Ukraine, but he could not at least partially integrate into a society alien to him and even fully cooperate with the Ukrainian artistic emigration. From Sytnyk, as a talented writer, the Ukrainian diaspora expected a new collection of poems «Fern Blossom», which was published after his death in 1975; a collection of short stories «33rd» about the Holodomor in Ukraine, his declared story about the Second World War in Ukraine, but all creative ideas remained unrealized. In Chicago, the Windy City, the émigré writer lived in his tragic death in Chicago Park in 1959, the true cause of which is still unknown. It is investigated that the work of M. Sytnyk of this period covers both the realities of American life of a foreign emigrant («Indians», «In the Tavern», «Negroes», «My World», «Tramps», «The Windy City») and contains traditional for the poet antheistic, existential-nostalgic lyrics («Fatherland», «From my biography», «To my mother», «The well is already drying up», «Will I when I go there», «Kyiv», «Town», «I have a clay filling in my house…», «Student days», «Children's summers », «Trifles, I took them out of Kyiv…», «My father», «Letter to Ukraine»). Alienation, rejection of everything outside the homeland, the tragedy of loneliness in the world without Ukraine are dominant in the poetry of the artist of the 50s of the twentieth century. The basis of Sytnyk's emigration lyrics is existential meditations, poem-reflections, poems-memories. The existential drama of existence, the «half-life» of Mykhailo Sytnyk in America is conveyed by almost all the poems of this period, except for bright lyrical memories of Ukraine. Alienation, loneliness, apathy, despair and sometimes despair and despair are existential motives that fill this layer of the artist's emigrant lyrics, which can be described as a tragedy of being a Ukrainian in a non-Ukrainian environment.