Останній вірш-пророцтво Христини Пізанської: підсумки творчого шляху в історіографічній ретроспективі

Abstract

Статтю присвячено аналізу останнього поетичного твору Христини Пізанської «Le Ditié de Jehanne d’Arc» та його оцінок в історіографії. Вірш Христини був написаний на користь Жанни, але він, на відміну від усіх попередніх документів та текстів, писався не на землях під владою Карла VII, а на англо-бургундській або «ворожій» території. «Ditié» започаткував значний відхід від попередніх творів, а також відступ від усіх попередніх уявлень Христини про роль жінки в справах війни та миру. Перевага та заслуги Жанни настільки очевидні для Христини, що вони не вимагають постійного звернення на неї уваги. Вона свідомо ігнорує свою героїню протягом великих відрізків поеми. Це нехтування Жанною іноді стає зворотним механізмом похвали в «Ditié». Наукові інтерпретації невеликого за обсягом тексту письменниці суттєво різняться. На думку авторів твір Христини – це низка доказів того, що Бог послав Жанну для відновлення Франції. Видається слушним твердження, що політична епістемологія Христини просякнута теологією, християнськими цінностями. Стверджується, що у творі Христини Жанна – знаряддя божественного провидіння, вона є Божим інструментом, за допомогою якого можна відновити владу короля і сприяти поверненню миру. Христина ніколи не втрачала надії на те, що мир і справедливість у країні можливі. Усі її сподівання концентруються навколо образу єдиного ідеального монарха, який буде гарантом справедливого правління. Ієрархічний патерн Христини – тріада Бог-Король-Жанна – свідчення чуда, божественного втручання, яке, за пророцтвом Христини, принесе мир і спокій у королівство. Король Карл VII і події навколо його коронації і тріумфального переможного повернення в столицю – це ключовий момент у реалізації сподівань і надій жінки і письменниці Христини Пізанської. У статті аналізуються автобіографічний, історичний, політичний, феміністичний, військовий, теологічний, пророчий аспекти останнього твору Христини в історіографії.

The article is assigned to the analysis of Christine de Pisan’s last poetry “Le Ditié de Jehanne d’Arc” and the assessment in the historiography. Christine’s poem was written in favor of Joan, but unlike all the documents and texts that precede it, the “Ditié” was not written in land under Charles VII’s dominion, but in Anglo-Burgundian or “enemy” territory. “Ditié” initiated a significant departure from previous works, as well as a departure from all of Christina’s previous ideas about the role of women in war and peace. Jeanne’s advantages and merits are so obvious to Christinе that they do not require constant attention. she deliberately ignores her heroine for long periods of the poem. This neglect of the Pucelle sometimes becomes the inverse mechanism of praise in “Ditié”. The science interpretations of the writer’s small text differ significantly. The authors agree the point of view, that Christine’s poem is a series of evidence to ensure that God sent Jeanne to renew France. According to the authors, Christina’s political epistemology is permeated with theology and based on Christian values. We can agree with the assertion that in Christine’s poem, Jeanne is an instrument of divine providence, with the help of which the power of the king is established by God’s grace and the world returns. All her hopes are connected with the image of an ideal monarch who will be the guarantor of fair government. Christinе’s hierarchical pattern – the triad: the God-King-Jeanne – is the evidence of a Miracle, divine intervention, which, according to the poet’s prophecy, will bring peace and tranquility to the kingdom. King Charles VII and the events surrounding his coronation and triumphant return to the capital are the most important moment in the realization of the hopes of the woman and writer Christinе de Pisan. The article analyzes the autobiographical, historical, political, feminist, military, theological, prophetic aspects of Christina’s latest work in historiography.