Особливості рецепції трагедії В. Шекспіра «Отелло» в сучасному українському театрі (на прикладі вистави «Отелло / Україна / Facebook»)

Abstract

У статті проаналізовано особливості театральної рецепції п’єси В. Шекспіра «Отелло», її тематику і проблематику, яку актуалізують сучасні драматурги та режисери (на прикладі спектаклю «Отелло / Україна / Facebook»). Дослідження інтерпретації трагедії В. Шекспіра в сучасному театрі дало можливість простежити новітні способи роботи сучасних драматургів над текстом вистави та його реалізацією. Зокрема, увагу зосереджено на тенденціях сучасної української драми, що можна виявити під час цих спостережень: рух до нестабільного тексту, перформатизацію, наративізацію, постдокументалізм. Основою сценічного тексту став лейтмотив наклепу, неправди та мотив ошуканої довіри. Режисер переносить ці мотиви в сучасний контекст і конкретизує проблему наклепу, трактує її крізь призму сьогодення як фейк, навіювання, прагне художньо дослідити людей, які створюють фейки (образ «колективного Яго»), а також унаочнює образ тих, хто сприймає і поширює фейки. Режисер і сценаристи тим самим розширюють контекст твору на основі власної світоглядної позиції, актуалізують конфлікт різних світів, різних світоглядних систем. Режисерсько-драматургічна стратегія вистави «Отелло / Україна / Facebook» полягала в реалізації сенсів тексту п’єси у вигляді трьох блоків (постдокументального, перформативного та шекспірівського). Постдокументальний складник передбачає колективне створення тексту драматургами й акторами, коли мотив «чужинця» в тексті Шекспіра переноситься на пошук Іншого в українських реаліях, що втілено через документальні монологи з можливістю недовіри до «документального». Перформативний блок вистави зреалізовано через перенесення діалогу на рівень свідомості глядача, якого включають у процес формування смислів. Режисер бере для вистави текст В. Шекспіра для обрамлення блоків і формує образ «колективного Шекспіра» як образ автора, який пережив епоху Постмодерну, тому відмовляється від трагедії на користь іронічного трагіфарсу. Нове покоління українських режисерів, драматургів театру працюють із класичними текстами, переносячи події в українську сучасність та розраховуючи на критичне сприйняття реципієнтом, якого спонукають до інтерпретації, вибору власної реакції на текст, розшифровування смислів.

The peculiarities of the theatrical reception of W. Shakespeare’s play “Othello”, themes and issues that are actualized by modern playwrights and directors (on the example of the play “Othello / Ukraine / Facebook”) are analyzed in the article. At the same time, the study of Shakespeare’s tragedy made it possible to trace the latest ways of work of modern playwrights on the text of the play and its implementation. In particular, attention is focused on the trends of modern Ukrainian drama, which can be found during these observations: the movement towards an unstable text, performatization, narrativization, post-documentary. The basis of the stage text was the leitmotif of slander, untruth and the motive of deceived trust. The director transfers these motives to the present and concretizes the problem of slander, interprets it through the prism of today as a fake, suggestion, seeks to artistically explore the people who form fakes (image of “public Iago”), as well as the naivety of others who perceive them. The director and screenwriters thus expand the context of the work on the basis of their own worldview, actualize the conflict of different worlds, different worldview systems. The directorial and dramatic strategies of the play “Othello / Ukraine / Facebook” led to the realization of the text of the play in the form of three blocks: post-documentary, performative and Shakespearean. The post-documentary component involves the collective creation of the text by playwrights and actors, when the motif of “stranger” in Shakespeare’s text is transferred to the search for another, the Other in Ukrainian realities and embodied through documentary monologues with the possibility of distrust of “documentary”. The performative block of the play is realized through the transfer of dialogue to the level of consciousness of the spectator, who is thus included in the process of forming meanings, and through the embodiment of the play as an event before the performance itself. The director takes the text of W. Shakespeare to frame the blocks and forms the image of “collective Shakespeare” as the image of the author, who survived the Postmodern era, so he abandons the tragedy in favor of ironic tragedy. A new generation of Ukrainian directors, playwrights of the theater work with classical texts, transferring events to Ukrainian modernity and counting on a critical perception by the recipient, who is encouraged to interpret, choose a reaction to the text, decoding the meanings.