Стратегії передачі онімів на матеріалах українського та російського перекладів роману Дж.К. Ролінґ «Гаррі Поттер і Орден Фенікса»

Abstract

Стаття присвячена визначенню та порівнянню засобів передачі англомовних онімів (власних назв) в українському й російському перекладах книги Дж.К. Ролінґ «Harry Potter and the Order of the Phoenix» (український переклад – Віктор Морозов, російський переклад – Марія Співак). У тексті дослідження наведено характеристику власних назв як лінгвістичного явища та короткий огляд поглядів лінгвістів на термінологічне визначення поняття і його ключові риси. Нами було відзначено важливість та специфіку онімів у творах художньої літератури, зокрема жанру фентезі, до якого і належить вищезгаданий твір, а також складності, з якими стикається перекладач, адже від цього залежить вибір техніки передачі онімів, а отже, й якість новостворених еквівалентів у текстах перекладів. Для цього було надано низку стратегій перекладу лексичних одиниць, до яких належать транскодування, калькування, описовий переклад, утворення перекладачем власного еквівалента. Оніми тексту оригіналу згруповані за такими ознаками: реальні/фантастичні імена та належність до певної семантичної групи. Під час аналізу автор дійшов висновку, що вибір перекладацької техніки залежить від типу словотвору та значення оніма в межах реальності художнього твору. Так, якщо слова англійського походження, утворені словоскладанням, та їхня семантика легко прочитуються носіями мови оригіналу, ймовірніше, застосовуватиметься калькування; у разі високої експресивності оніма або складної структури слова, яку важко адекватно відтворити мовами перекладу, будуть використовуватися авторські/ оказіональні новотвори; в ситуаціях, коли можна знехтувати передачею внутрішньої форми оніма або неможливо визначити його етимологію, в нагоді стають транскрибування, транслітерація та/або їх комбінація. Стосовно індивідуальних стилістичних особливостей перекладів було виявлено, що обидва перекладачі віртуозно використовують вищевказані техніки, однак В. Морозов частіше застосовує транскрибування, а М. Співак – транслітерацію; обидва перекладачі комбінують калькування й утворення власних еквівалентів, проте варіанти В. Морозова більш збалансовані за змістом та експресивністю, водночас еквіваленти М. Співак подекуди занадто емоційні та не мотивовані ані сюжетом, ані мовною специфікою.

The article is devoted to the definition and comparison of means of translation of English onyms (proper names) in Ukrainian and Russian translations of the fifth book “Harry Potter and the Order of the Phoenix” by J.K. Rowling (Ukrainian translation completed by V. Morozov, Russian translation – by M. Spivak). The study provides a brief overview of the definitions and key features of proper names as a linguistic phenomenon. We have pointed out the peculiarities of onyms in belles-lettres texts, the fantasy genre in particular, which the above-mentioned text belongs to, as well as the difficulties faced by the translator, because it effects the choice of translation technique and, as a result – the quality of newly created equivalents. To do this, a number of translation strategies were introduced for such lexical items, e.g. transcoding, calque or loan translation, descriptive translation, the coinage of the translator’s own equivalent. The onyms of the original text were grouped according to such characteristics as real/fantastic names and belonging to a certain semantic group. The research has come to the following conclusions: the choice of translation technique depends on the type of word-formation and the meaning of the onym within the reality of the literary text – so in cases of high expressiveness of the onym or complex word-structure, which is difficult to adequately reproduce in the languages of translation, translator’s equivalents will be used; in situations where it is possible to neglect the internal form of the onym or it is impossible to determine its etymology, transcription, transliteration and/or a combination thereof is of great use. Regarding the individual stylistic features of translations, it was found that both translators skillfully use the above-mentioned techniques, but V. Morozov uses transcription more frequently, whilst M. Spivak makes use of transliteration; both translators combine calque/loan translation and the formation of their own equivalents, but Morozov’s versions are more balanced in terms of content and expressiveness, while the Spivak’s equivalents are sometimes too emotional and not motivated by either plot or linguistic specificity.