Правові та організаційні засади діяльності Вищих військових та штабних судів в період Директорії

Abstract

В статті досліджуються правові та організаційні засади діяльності Вищих військових та штабних судів в період Директорії. На основі архівних матеріалів проаналізоване чинне на той час законодавство. Зазначається, що з огляду на сучасні події досить актуальним є вивчення історичного досвіду, адже у зв’язку з суттєвим збільшенням особового складу збройних сил, викликаних потребами часу постає питання щодо відновлення військової юстиції, зокрема військових судів. Наголошується, що згідно з наказом міністра військових справ на основі чинного на той час законодавства передбачалось утворення Вищих військових та штабних судів. Проте сфера компетенції між ними не була чітко розмежована.Діяли також надзвичайні військові суди. Вироки, ухвали й постанови надзвичайного суду, що набрали законну силу, могли бути переглянуті у Вищому військовому суді. В разі вчинення однією особою декількох злочинів, одні з яких підлягали штабному суду, а інші – Вищому військовому суду, то справа в такому випадку підлягала розгляду Вищим військовим судом. Інколи засудженому відповідна міра покарання могла бути замінена на іншу, з відстрочкою виконання її до закінчення війни.Зазначається, що в разі вчинення таких тяжких злочинів як вбивство, розбій, грабіж, а також в разі вчинення особливо небезпечних злочинів проти держави справи у Вищих військових судах підлягали розгляду за спрощеною процедурою. Якщо ж на думку прокурора було недоцільно розглядати справу за спрощеною процедурою, він давав вказівку судовому слідчому про необхідність провадження попереднього слідства і доповідав головному військовому прокурору про причини, з яких не внесено в суд пропозицію про прискорений розгляд справи. Вказується на недоліках чинного на той час законодавства.Перешкодою щодо створення ефективного законодавства були безперервні бойові дії, а також відсутність достатньої кількості кваліфікованих фахівців. Наголошується, що переважна більшість кримінальних справ щодо цивільних і військових осіб підлягала розгляду військовими судами.

The article examines the legal and organizational foundations of the activities of the High Military and Staff Courts during the Directory period. On the basis of archival materials, the legislation in force at that time was analyzed.It is noted that in view of current events, the study of historical experience is quite relevant, because in connection with the significant increase of quantity of personal of the armed forces, caused by the needs of the time, the question of the restoration of military justice, in particular military courts, arises. It is emphasized that according to the order of the Minister of Military Affairs, on the basis of the legislation in force at that time, the establishment of the High Military and Staff Courts was foreseen. However, the sphere of competence between them was not clearly demarcated.Emergency military courts also operated. Judgments, decrees and resolutions of the Extraordinary Court, which became legally binding, could be reviewed by the Supreme Military Court.If one person committed several crimes, some of which were subject to the staff court, and others to the Supreme Military Court, then the case in such a case was subject to consideration by the Supreme Military Court. Sometimes the corresponding measure of punishment could be replaced by another, with a postponement of its execution until the end of the war.It is noted that in the case of committing such serious crimes as murder, robbery, as well as in the case of committing particularly dangerous crimes against the state, the cases in the High Military Courts were subject to a simplified procedure. If, in the opinion of the prosecutor, it was inappropriate to consider the case according to the simplified procedure, he gave an instruction to the court investigator about the need to conduct a preliminary investigation and reported to the chief military prosecutor about the reasons why the proposal for accelerated consideration of the case was not submitted to the court. The shortcomings of the legislation in force at that time are pointed out.An obstacle to the creation of effective legislation was continuous hostilities, as well as the lack of a sufficient number of qualified specialists. It is emphasized that the vast majority of criminal cases against civilians and military personnel were under consideration by military courts.