Дискурс любові: пошук В. Петровим-Домонтовичем нової мови кохання на тлі всезагальної кризи свідомості

Abstract

У статті проаналізовано мовну репрезентацію інтимних почуттів особистості в художніх текстах В. Петрова-Домонтовича – унікальної й досі загадкової в українській культурі постаті, творчість якої, вважаємо, належить до найбільших досягнень вітчизняного зрілого модернізму. Домінантою у творах письменника є художня концепція образу інтелігента. Творча інтелігенція, зокрема В. Домонтович, ірраціональність людини в епоху кризи зробила центральною проблемою свого осмислення. Основною темою стала трагедія самотньої, закинутої, за визначенням автора, у стан кризи і несталості особи, її екзистенція в туманній ситуації. Письменник називає сучасність добою кризи, яка охопила всі ділянки людської діяльності, однак В. Домонтовича цікавить передусім психологічний аспект кризи. Буття людини трагічне, оскільки вона перебуває в періоді, коли уламки різних епох та ідеологій співіснують в одному часі і просторі. Така онтологічна розірваність буття розриває на шматки цілісність психіки. Тому модерний роман пропонує нову комунікативну систему: нові правила взаємодії, адресата й адресанта, нову мову спілкування. Цікавим у цьому сенсі видається «дискурс любові» – пошук нової мови кохання на тлі всезагальної кризи свідомості. Письменник акцентує на фальшивості та банальності традиційних освідчень. Це питання є одним із головних у текстах автора. Недовіра до мови й заперечення слова попередників зумовлювало вироблення нового дискурсу, наділеного рисами естетичної автономності. «Дискурс любові» передбачає не лише те, що і як сказати, а й те, що і чому оминається, замовчується, видозмінюється. У текстах В. Домонтовича виявлено, що традиційне спілкування перестало відповідати новим відносинам між чоловіком та жінкою. Встановлено, що герої-інтелігенти гостро переживають кризу «дискурсу любові», водночас вони диференційовані щодо оприявлення й еманації почуттів. З одного боку, є ще такі, що акцентовані на патріархальних цінностях. З іншого – ті, які перенаситилися культурою, тілесні бажання замінюють словом, не здатні на вчинки, натомість воліють розмовляти, смакувати словом, адже визначають традиційне як банальність, щирі та прості висловлювання не є прийнятними, постійно шукають парадоксальні фрази. «Я Вас кохаю» – анахронізм та несмак. Для них пошук нової мови є спробою формулювання нового сенсу життя.

The article deals with language representation of personal intimacy in literary texts of V. Petrov-Domontovych – a unique and mysterious figure in Ukrainian culture, whose works belong to the greatest achievements of late modernism. The dominant feature of the writer’s works is the concept of an intellectual. The main issue of intellectuals’ comprehension is human irrationality in an age of crisis. This also was the thesis argued by V. Domontovych. The main theme of author's works is the tragedy of a lonely, abandoned in a crisis situation and erratic person, their existence in ambiguous situations. The author describes the modernity as a crisis, affecting all areas of human activities, but V. Domontovych is interested in the psychological aspect of the crisis. The existence of human being is a tragedy, because it is the period when a mixture of different eras and ideologies coexists in the same time and space. This ontological difference tears the mental integrity to pieces. Accordingly, the modern novel offers a new communication system, such as new rules of the interaction between an addressee and an addresser, a new language. In this sense, the "discourse of love" seems to be the interesting search for a new language of love against a general crisis of awareness. The author draws attention to the falseness and the banality of traditional proposals. This issue is one of the leading in the author's texts. A lack of confidence in language and the denying the predecessors’ words led to the development of new discourse with the features of aesthetic autonomy. The "discourse of love" implies not only what and how to say, but what and why is silenced and modified. In V. Domontovych’s texts, the traditional conversation was no longer in compliance with new relationships between a man and a woman. It is established, that intellectual characters are facing an acute crisis of the "discourse of love" and at the same time they are differentiated from displays and emanations of feelings. On the one hand, there are still characters that focus on the patriarchal values. On the other hand, the ones that is overflowing with the culture, their physical desire is replaced by words. They are incapable of doing something, but ready to use the words, concerning the tradition as the banality, sincere and ordinary expressions are not acceptable, they always looking for paradoxical phrases. "I love you" is an anachronism and a bad taste. For them, searching for a new language is an attempt to formulate a new meaning of life.