Політичний дискурс в умовах російсько-української війни: лінгвістичний аспект

Abstract

У статті проаналізовано різні підходи науковців щодо висвітлення понять дискурс у цілому та політичний дискурс зокрема. З’ясовано, що основи теорії політичного дискурсу були закладені представниками кембриджської та оксфордської філософських шкіл у 50-ті рр. ХХ ст., проте більшість науковців вивчали політичний / парламентський дискурс європейських країн. Оскільки політичний дискурс виник і функціонує на межі таких наук, як політологія, соціологія та лінгвістика, у пропонованій роботі зосереджено увагу насамперед на лінгвальній та комунікативній природі цього феномена. Лінгвістичний аспект українського політичного дискурсу періоду Російсько-української війни ще не був об’єктом наукових розвідок, що й зумовлює актуальність проведеного дослідження. Авторкою статті проаналізовано виступи / промови / інтерв’ю Президента України Володимира Зеленського та радника голови Офісу Президента Олексія Арестовича, зокрема лексико-семантичний та функційний аспекти. Визначено, що у політичному дискурсі В. Зеленського виразно простежуються чотири комунікативні стратегії: інформативна, оцінно-впливова, регулятивно-спонукальна та конвенційна. Словесні формули цих стратегій спілкування Президента характеризуються офіційністю, переконливістю, належною аргументованістю, часто навіть категоричністю. Політичний дискурс О. Арестовича характеризується зниженням офіційності та експресивності й репрезентований, в основному, двома комунікативними стратегіями: оцінно-впливовою (яка радше виступає як оцінна) та інформативною. Авторкою обґрунтовано, що саме статус політика, коло його функційних обов’язків та соціальна роль, семіотика простору, в якому відбувається комунікація, суттєво впливають на вибір комунікативних стратегій. Політичний дискурс в умовах Російсько-української війни характеризується лексичними одиницями-маркерами (вербалізованими концептами), які виконують номінативну, прагматичну, експресивну функції, а також функцію інтерпретації та дейктичну.

The article analyzes the different approaches of scholars to the coverage of the concepts of discourse in general and political discourse in particular. The theory of political discourse was found to have been laid by Cambridge and Oxford philosophical schools in the 1950s, but most scholars have studied the political / parliamentary discourse of European countries. Since political discourse originated and operates on the borders of such sciences as political science, sociology and linguistics, the proposed work focuses primarily on the linguistic and communicative nature of this phenomenon. The linguistic aspect of the Ukrainian political discourse during the Russian-Ukrainian war has not yet been the subject of scientific research, which determines the relevance of the study. The author of the article analyzes the performances / speeches / interviews of the President of Ukraine Volodymyr Zelensky and the adviser to the Head of the President’s Office Oleksiy Arestovych, in particular the lexical-semantic and functional aspects. It is determined that in V. Zelensky’s political discourse four communicative strategies are clearly traced: informative, evaluative-influential, regulatory-motivational and conventional. The verbal formulas of these communication strategies of the President are characterized by formality, persuasiveness, proper argumentation, and often even categoricalness. O. Arestovych's political discourse is characterized by a decrease in formality and expressiveness and is represented mainly by two communicative strategies: evaluative-influential (which rather acts as evaluative) and informative. The author substantiates that the status of a politician, the range of his functional responsibilities and social role, the semiotics of the space in which communication takes place, significantly influence the choice of communication strategies. Political discourse in the conditions of the Russian-Ukrainian war is characterized by lexical units-markers (verbalized concepts), which perform nominative, pragmatic, expressive functions, as well as the function of interpretation and deictic.