Eпіграма в італійській літературі ХХ століття

Abstract

Метою статті є розгляд значення жанру епіграми для літератури Італії ХХ століття та встановити зв’язок тематики сучасної епіграми та її попередників. Історія епіграми сходить до античної Греції і до часів Римської імперії. Популярність цього жанру знала як злети так і падіння. Його забували на тисячоліття і відкривали наново, після чого епіграма оживала як один з найбільш дієвих літературних жанрів, наприклад, у збірці Б. Брехта «Абетка війни» в роки Другої світової війни Б.Брехт відроджує в цієї збірці найдальшу античну традицію-грецький напис-коментар до експозиції об’єкта, але з суттєвою різницею: епіграми Брехта, на відміну від античних медитацій, наскрізь пронизані викривальною експресією. В кінці ХХ століття, епіграма, будучи одним з небагатьох жанрів, що зародилися в глибоку давнину і дожили до наших днів, остаточно визначилася як малий ліричний жанр сатиричної спрямованості. Довговічність епіграмматичного жанру є закономірною. При явній відмінності художніх мініатюр різних епох, в європейській епіграмматичній скарбниці, не можна не відчути безперервності національної традиції кожної з країн, і Італії, зокрема. Серед італійських авторів епіграми ХХ століття слід назвати такі імена як: Дарія Меніканті і Марію Луїзу Спаціані, які запропонували нове прочитання тематики античної Палатинської антології; Альду Меріні, яка віддавала перевагу сарказму і еротиці; Патрицію Каваллі, яка була автором іронічних і сентиментальних щоденникових записів у вигляді епіграм; Сальваторе Квазімодо, який більшу частину своєї праці присвятив перекладу грецьких епіграм; П’єра Паоло Пазоліні, публіциста, лінгвіста, прозаїка, перекладача, критика, драматурга, але в першу чергу відомого в Італії, а також і за її межами, своєю кінематографічною творчістю як сценариста і режисера. У даній статті автор досліджує деякі типи епіграм італійських авторів минулого століття та виділяє категорію епіграматичних текстів на матеріалі італійської мови. Застосування методів прототипового дослідження допомогає у побудові найменш суперечної дефініції такої категорії як епіграматичний текст. Отже, авторка дала визначення епіграмі, сформулювала основні її ознаки, встановила, що існує спадкоємність тематики сучасної та античної італійської епіграми.

The purpose of the article is to consider the significance of the epigram genre for the literature of Italy of the twentieth century and to establish a connection between the themes of the modern еpigram and its predecessors.The history of the epigram dates back to ancient Greece and the Roman Empire. The popularity of this genre has known both ups and downs. It was forgotten for millennia and rediscovered, after which the epigram came to life as one of the most effective literary genres, for example, in B. Brecht’s collection «ABC of War» during the Second World War. In fact, Brecht revives in this collection the most distant ancient tradition,the Greek inscription-commentary on the exposition of the object, but with a significant difference: Brecht’s epigrams, unlike ancient meditations, are permeated with revealing expression. At the end of the twentieth century, the epigram, being one of the few genres that originated in ancient times and have survived to this day, was finally defined as a small lyrical genre of satirical orientation. The longevity of the epigrammatic genre is natural. With the obvious difference in artistic miniatures of different eras, in the European epigrammatic treasure trove, it is impossible not to comprehend the continuity of the national tradition of each of the countries, as well as Italy. Among the Italian authors of the epigrams of the 20th century, we should mention such names as Daria Menicanti and Maria Luisa Spaziani, who offered a new reading of the theme of the ancient Palatine anthology; Alda Merini, who preferred sarcasm and eroticism; Patricia Cavalli, who was the author of ironic and sentimental diary entries in the form of epigrams; Salvatore Quasimodo, who devoted most of his work to translating Greek epigrams; Pierre Paolo Pasolini, publicist, linguist, novelist, interpretor, critic, playwright, but primarily known in Italy, as well as abroad, for his cinematic work as a screenwriter and director. In this article, the author examines some types of epigrams by Italian authors of the 20th century and identifies the category of epigrammatic texts based on the material of the Italian language. The use of prototype research methods helps to construct the least contradictory definition of such a category as an epigrammatic text. So, the author has defined the epigram, formulated its main features, and established that there is a continuity of the theme of the modern and ancient Italian epigram.