Взаємозв’язок самооцінки та стресостійкості у ранньому юнацькому віці

Abstract

У статті здійснено дослідження проблеми взаємозв’язку самооцінки та стресостійкості у ранньому юнацькому віці. Теоретично проаналізувавши наукові підходи встановлено, що поняття самооцінки розглядають як базову характеристику особистості. Вона визначає особливості поведінки, взаємин та діяльності людини. Розглянувши наукові положення щодо проблеми стресостійкості встановлено, що стійкість до стресу розуміють як емоційну стійкість; здатність переносити великі навантаження і успішно розв’язувати задачі в екстремальних ситуаціях; стабільну спрямованість емоційних переживань за їх змістом на позитивне вирішення завдань та ін. Стресостійкість включає емоційні, вольові, інтелектуальні та мотиваційні компоненти. Вона характеризується як інтегративна властивість особистості, що забезпечує ефективну адаптацію до складних умов, збереження психічного здоров’я, працездатності та здатності до самореалізації. Проведено емпіричне дослідження взаємозв’язку самооцінки та стресостійкості у ранньому юнацькому віці. Для дослідження підібрано комплекс методик: методика діагностики самооцінки (О. О. Резван, Н. С. Моргунова, О. В. Кір’янова); методика діагностики копінг-стратегій (Р. Лазарус); методика діагностики стійкості до стресу (Максименко С. Д., Карамушка Л. М., Зайчикова Т. В.). За допомогою зазначених методик виявлено, що у досліджуваних переважає середній рівень самооцінки. Найчастіше в учнів зустрічаються такі способи подолання стресу як планування рішення проблеми, позитивна переоцінка. У переважної частини досліджуваних проявляється високий рівень стійкості до стресу. За допомогою статистичної обробки даних (коефіцієнт кореляції Пірсона) встановлено взаємозв’язок між рівнем самооцінки та способами подолання стресу, рівнем стресостійкості. Досліджувані з високим рівнем самооцінки частіше у стресовій ситуації обирають такі стратегії як самоконтроль, прийняття відповідальності, планування рішення проблеми, позитивна переоцінка. Рідше у стресовій ситуації вони обирають такі стратегії як конфронтація, дистанціювання, пошук соціальної підтримки, втеча (уникнення). Виявлено, що чим вищий у досліджуваних рівень самооцінки, тим вищий у них рівень стресостійкості.