Духовна стійкість та інституційна спроможність держави: політико-правові ідеї української еміграції 1920–1930-х років у світлі сучасних трансформацій

Abstract

У статті проаналізовано взаємозв’язок духовної стійкості та інституційної спроможності держави крізь призму політико-правових ідей української еміграції 1920–1930-х років. Дослідження проведено з урахуванням сучасних трансформацій державотворчих процесів в Україні.Актуальність теми пов’язана з сучасними викликами повномасштабної агресії проти України, за яких духовна стійкість перетворюється у засіб національного спротиву та засадничий елемент громадянсько-патріотичного виховання. Джерельну базу дослідження становлять праці видатних правників і мислителів, зокрема О. Бочковського, О. Ейхельмана, В. Липинського, В. Старосольського та С. Томашівського.Автор виокремлює дві ключові моделі взаємодії світської та духовної влади, а саме: демократичну (базується на принципі відокремлення церкви від держави за умови забезпечення повної церковної автокефалії) та консервативну (церква постає рівноправним партнером держави у процесі формування свідомого громадянина). Доведено, що в періоди «бездержавності» інститут церкви виконував функцію ідеологічної та культурної «фортеці», забезпечуючи збереження національної мови та ідентичності.Особливу увагу приділено правовому доробку О. Ейхельмана. Обґрунтовано його позицію щодо пріоритету правового регулювання державно-церковних відносин над релігійними догмами. Аналіз положень проєкту Конституції УНР 1921 р. свідчить про прагнення вченого вибудувати систему, за якої церква зберігає повну автономію у внутрішніх справах, залишаючись інтегрованою у загальнодержавний правопорядок.Відзначено, що С. Томашівський вбачав виняткову роль католицької церкви у збереженні елементів класичної цивілізації та створенні культурної спільності Західної Європи, де історично опинилася також і Галичина. Майбутню державу він представляв як рівноправний союз монархії і греко-католицької церквиДля українських правників-емігрантів духовна самостійність була невід’ємною складовою державного суверенітету, а духовна стійкість –ціннісною конструкцією. Сучасна актуалізація цих духовних основ трактується як відновлення природного державотворчого порядку, де національна церква повинна виступати партнером держави у захисті національної ідентичності. The article analyzes the interrelation between spiritual resilience and the institutional capacity of the state through the lens of political and legal ideas of the Ukrainian emigration in the 1920s–1930s. The research is conducted taking into account modern transformations of nation-building processes in Ukraine.The relevance of the topic is driven by contemporary challenges associated with the full-scale aggression against Ukraine, under which spiritual resilience transforms into a potent instrument of national resistance and a fundamental element of civic and patriotic education. The research is based on the works of prominent legal scholars and thinkers, including O. Bochkovskyi, O. Eichelman, V. Lypynskyi, V. Starosolskyi, and S. Tomashivskyi.The author identifies two key models of interaction between secular and spiritual authorities: the democratic model (based on the principle of separation of church and state, provided that full ecclesiastical autocephaly is ensured) and the conservative model (where the church acts as an equal partner of the state in the process of forming a conscious citizen). The pivotal role of the religious factor in the genesis of national consciousness is highlighted. It is demonstrated that during periods of «statelessness,» the institution of the church functioned as an ideological and cultural «fortress,» ensuring the preservation of the national language and identity.Particular attention is devoted to the creative output of O. Eichelman. His position regarding the priority of legal regulation of state-church relations over religious dogmas is substantiated. An analysis of the provisions of O. Eichelman’s 1921 Draft Constitution of the Ukrainian People’s Republic (UNR) reveals the scholar’s endeavor to construct a system in which the church maintains full autonomy in internal affairs while remaining integrated into the national legal order.It has been noted that S. Tomashivskyi perceived an exceptional role for the Catholic Church in preserving elements of classical civilization and creating the cultural commonality of Western Europe, a sphere where Halychyna also historically found itself. He envisioned the future state as an equal union between the monarchy and the Greek Catholic Church.For Ukrainian emigrant jurists, spiritual independence was an inseparable component of state sovereignty, and spiritual resilience was viewed as a complex value-based construct. The contemporary actualization of these spiritual foundations is interpreted as a restoration of the natural nation-building order, where the national church serves as a partner to the state in protecting national identity.