Когнітивна війна: теоретичні засади та інституційна практика

Abstract

Стаття подає узагальнену концептуалізацію когнітивної війни як парадигми некінетичного протиборства, що зміщує акцент із контролю потоків даних на цілеспрямований вплив на сприйняття, пам’ять, емоції та прийняття рішень. Після анексії Криму відбувся перехід від техноцентричного розуміння «інформаційної війни» до «битви за свідомість», де ключовими є когнітивні фрейми та семантичні зсуви. Еволюція підходу в НАТО простежується від ініціатив Allied Command Transformation до інституційного «повороту» 2020–2021 рр., коли Innovation Hub окреслив «людський розум» як поле бою й фактично шостий домен воєнних дій. Теоретичне ядро подано у The Cognitive Warfare Concept, де когнітивна війна визначається як «використання технологічних засобів для зміни когніції цільових груп», що інтегрує кібероперації, PSYOPS, нейронауки та соціотехнічні практики; відмежовано рівні «cognitive conflict» і «cognitive combat». Окреслено інституціоналізацію когнітивного домену в КНР щляхом створення у квітні 2024 р. Сил інформаційного забезпечення НВАК, покликаних «замикати цикл» від збору даних до модифікації сприйняття. Теоретичний фундамент спирається на двосистемну модель мислення, ефект ілюзорної правди та архітектуру вибору. Практичний вимір показано через російські ІПСО як когнітивні операції з персоналізацією меседжів, мультимедійним підсиленням і багатократним підкріпленням. Автор обґрунтовує трактування цих кампаній як спроб перепрограмування сприйняття дійсності цільовою аудиторією, а не лише поширення дезінформації. Водночас зафіксовано розрив між практикою та нормотворенням: попри широку імплементацію терміна в українському публічному дискурсі, внутрішня нормативна база ще узгоджується з міжнародними підходами. Стаття формує міждисциплінарну рамку для розроблення політик стійкості, яка може бути забезпечена поєднанням інституційного розвитку, когнітивно-поведінкових моделей і емпіричних індикаторів медіасередовища. Це дозволить проектувати багаторівневі стратегії протидії у сучасному інформаційному ландшафті. The article presents a consolidated conceptualization of cognitive warfare as a paradigm of non-kinetic confrontation that shifts the emphasis from controlling data flows to the targeted shaping of perception, memory, emotions, and decision-making. Following the annexation of Crimea, there was a turn from a technocentric understanding of “information warfare” to a “battle for the mind,” in which cognitive frames and semantic shifts are decisive. The evolution of NATO’s approach can be traced from Allied Command Transformation initiatives to the institutional “pivot” of 2020–2021, when the Innovation Hub designated the “human mind” as a battlespace and, in effect, a sixth domain of warfare. The theoretical core is set out in The Cognitive Warfare Concept, which defines cognitive warfare as “the use of technological means to alter the cognition of target groups,” integrating cyber operations, PSYOPS, neuroscience, and sociotechnical practices; it also differentiates the levels of “cognitive conflict” and “cognitive combat.” The institutionalization of the cognitive domain in the PRC is outlined through the creation, in April 2024, of the PLA Information Support Force, intended to “close the loop” from data collection to perception modification. The theoretical foundation draws on the dual-process model of thinking, the illusory truth effect, and choice architecture. The practical dimension is illustrated through Russian information-psychological operations as cognitive operations employing message personalization, multimedia amplification, and repeated reinforcement. The author substantiates the interpretation of these campaigns as attempts to reprogram the target audience’s perception of reality rather than merely to disseminate disinformation. At the same time, a gap is recorded between practice and norm-setting: despite the term’s broad uptake in Ukrainian public discourse, the domestic regulatory base is still being aligned with international approaches. The article proposes an interdisciplinary framework for developing resilience policies enabled by the combination of institutional development, cognitive-behavioral models, and empirical indicators of the media environment. This, in turn, makes it possible to design multi-level counter-strategies for the contemporary information landscape.