Правове забезпечення спеціальних інформаційних операцій в Україні: міжнародні доктринальні підходи, національна модель та напрями вдосконалення

Abstract

У статті здійснено порівняльно-правовий та доктринальний аналіз підходів до спеціальних інформаційних операцій (СІО) у ключових документах США, НАТО та ОБСЄ. Прослідковано еволюцію їх розуміння від переліку «ключових спроможностей» до ефект-орієнтованої діяльності в інформаційному середовищі, інтегрованої у стратегічні комунікації та операційне планування. На цій основі за допомогою системно-структурного методу досліджено сучасний стан нормативно-правового забезпечення СІО в Україні крізь призму законодавства про національну безпеку, оборону, контррозвідку, кібербезпеку та доктринальних актів. Обґрунтовано, що національна модель послідовно фіксує ворожі СІО як загрозу та визначає завдання протидії відповідним суб’єктам (Міністерству оборони, Службі безпеки України). Водночас виявлено системну проблему: законодавство не встановлює достатньо визначеного правового режиму для планування й проведення власних СІО, особливо поза межами воєнного стану. Цей прогалина призводить до дефініційної фрагментації, міжвідомчих колізій, ускладнень у плануванні та оцінці ефективності, а також підвищених правових ризиків у сфері захисту прав людини та демократичного контролю. Наукова новизна дослідження полягає у формулюванні прикладної моделі рамкового правового режиму СІО для України. Запропонована модель поєднує: (1) уніфікацію термінології та узгодження її з міжнародними підходами; (2) чітке розмежування компетенцій між органами оборони, контррозвідки та кібербезпеки; (3) детальну процесуалізацію повного циклу управління СІО (ініціювання, санкціонування, виконання, оцінювання, припинення), що передбачає єдине розуміння цілей, методів та критеріїв завершення; (4) вбудовані правові гарантії пропорційності, підзвітності та обов’язкового аудиту. Практичне значення результатів полягає у можливості використання запропонованої моделі як концептуальної основи для подальших законодавчих ініціатив і розробки підзаконних актів, спрямованих на подолання ідентифікованих правових прогалин, а також для стандартизації міжвідомчих процедур та інструкцій у сфері стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, що сприятиме підвищенню ефективності, керованості та легітимності дій держави в інформаційному просторі. The article conducts a comparative legal and doctrinal analysis of approaches to special information operations (SIO) in key documents of the United States, NATO, and the OSCE. It traces the evolution of their conceptual understanding from a mere list of «key capabilities» towards effects-oriented activities in the information environment, integrated into strategic communications and operational planning. Building on this framework and employing a systemic-structural method, the study examines the current state of Ukraine’s legal and regulatory framework for SIO through an analysis of national security, defense, counterintelligence, cybersecurity legislation, and relevant doctrinal instruments. The research substantiates that the national model consistently identifies hostile SIO as a threat and assigns counter-SIO mandates to relevant actors (the Ministry of Defense, the Security Service of Ukraine). However, a critical systemic gap is identified: the legislation fails to establish a sufficiently defined legal regime for planning and conducting Ukraine’s own SIO, particularly outside the context of martial law. This regulatory vacuum leads to definitional fragmentation, inter-agency conflicts, complications in planning and effectiveness assessment, and elevated legal risks concerning human rights protection and democratic oversight, potentially undermining international legitimacy. The scientific novelty of the research lies in formulating an applied model of a framework legal regime for SIO in Ukraine. The proposed model integrates: unification of terminology aligned with international approaches; clear delineation of competencies among defense, counterintelligence, and cybersecurity agencies; detailed proceduralization of the full SIO management cycle (initiation, authorization, execution, assessment, termination), establishing a common understanding of objectives, methods, and exit criteria; embedded legal safeguards of proportionality, accountability, and mandatory audit. The practical significance of the findings is that the proposed model can serve as a conceptual foundation for future legislative initiatives and the development of secondary legislation aimed at bridging the identified legal gaps. Furthermore, it provides a basis for standardizing inter-agency procedures and instructions within strategic communications and information security governance, thereby enhancing the effectiveness, controllability, and legitimacy of state actions in the information domain while aligning with international norms.