Деякі проблеми правового регулювання альтернативної (невійськової) служби в Україні

Abstract

Стаття присвячується аналізу проблем правового регулювання альтернативної (невійськової) служби в Україні. Основним завданням статті є визначення порядку проходження альтернативної служби в Україні, окреслення основних законодавчих прогалин в регулюванні невійськової служби, визначення проблем тлумачення нормативних приписів судами та пошук шляхів розв’язання цих проблем. На підставі аналізу положень Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» та інших нормативно-правових актів, практики Європейського суду з прав людини та національних судів авторка вносить пропозиції стосовно вдосконалення правового регулювання альтернативної (невійськової) служби в Україні. Зроблено висновок, що задля заповнення прогалин у нормативно-правовому регулюванні альтернативної служби доцільно вжити такі кроки: а) привести положення Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» у відповідність до положень Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» (вимагається заміна поняття «строкової військової служби» на «базову військову службу»); б) уточнити можливість пропуску особою строку подання заяви про направлення на альтернативну службу з поважних причин; в) конкретизувати, розтлумачити зміст поняття «істинності релігійних переконань». Відзначено факт наявності практичних складнощів, пов’язаних із доведенням особою правдивості релігійних переконань. У зв’язку із цим вбачається доцільним перевести законодавчі положення із суб’єктивної площину у більш об’єктивну. Це можна зробити шляхом, зокрема: заміни умови щодо підтвердження істинності переконань на вимогу підтвердження активної участі у діяльності релігійної громади (це дозволятиме оцінити не суб’єктивне ставлення особи до певних релігійних поглядів, а її фактичну залученість у «релігійне життя») / встановлення конкретних критеріїв, які будуть враховуватись уповноваженими на те суб’єктами при оцінці правдивості релігійних переконань відповідної особи. The article analyzes the problems of legal regulation of alternative (non-military) service in Ukraine. The main objective of the article is to determine the procedure of serving alternative service in Ukraine, to outline the main gaps in laws on the regulation of non-military service, to identify the problems of interpretation of regulatory prescriptions by courts and to find ways of solving these problems. Based on the analysis of the provisions of the Constitution of Ukraine, the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, Law of Ukraine «On Alternative (Non-military) Service», the Law of Ukraine «On General Military Duty and Military Service» and other legal acts, case law of the European Court of Human Rights and national courts, the author makes proposals for improving the legal regulation of alternative (non-military) service in Ukraine. The author concludes that in order to fill the gaps in the legal regulation of alternative service, the following steps should be taken: a) to bring the provisions of the Law of Ukraine «On Alternative (Non-military) Service» in line with the provisions of the Law of Ukraine «On General Military Duty and Military Service» (it is required to replace the concept of «conscript military service» with «basic military service»); b) to clarify the possibility of a person missing the deadline for submitting an application for alternative service for valid reasons; c) to specify and clarify the meaning of the concept of «truth of religious beliefs». The author notes that there are practical difficulties associated with proving the truthfulness of religious beliefs by a person. In this regard, it seems advisable to transfer the legislative provisions from the subjective plane to a more objective one. This can be done by, among other things: replacing the condition of confirming the truth of beliefs with the requirement to confirm active participation in the activities of a religious community (this will allow assessing not the subjective attitude of a person to certain religious views, but his or her actual involvement in «religious life») / establishing specific criteria to be taken into account by authorized entities when assessing the truth of religious beliefs of a person.