The right to a safe environment for life and health in contemporary international law

Abstract

The article is devoted to the analysis of the realization of the right to a safe environment for life and health as a common interest of the international community and a universal obligation of States. It examines the evolution of international environmental law to the status of erga omnes norms, which apply to all States irrespective of specific treaties, with reference to key decisions of the International Court of Justice, in particular the Barcelona Traction case (1970) and the precedent-setting recognition in the ICJ Advisory Opinion of 23 July 2025 of the erga omnes character of obligations to protect the climate system from anthropogenic greenhouse gas emissions (the obligation to prevent significant transboundary harm under customary international law).Separate attention is given to the practice of the European Court of Human Rights in cases involving environmental and climate threats, viewed through the lens of Articles 2 and 8 of the European Convention on Human Rights (positive obligations of the State to protect life and private/family life from industrial pollution, noise, climate change, etc.). The article highlights the tension between national sovereignty and the principle of common but differentiated responsibilities, as well as the limitations of the ECtHR’s jurisdiction (absence of a direct right to a clean environment, requirement to exhaust domestic remedies).The authors emphasize that effective protection of the right to a safe environment is impossible without international cooperation, as environmental threats are transboundary in nature, and the further development of the erga omnes concept and accountability mechanisms will strengthen guarantees of every individual’s right to a clean and safe environment.

Стаття присвячена аналізу реалізації права на безпечне для життя і здоров’я довкілля як спільного інтересу міжнародної спільноти та універсального зобов’язання держав. Досліджується еволюція міжнародного екологічного права до статусу норм erga omnes, що діють щодо всіх держав незалежно від конкретних договорів, з посиланням на ключові рішення Міжнародного Суду ООН, зокрема справу Barcelona Traction (1970) та прецедентне визнання erga omnes характеру зобов’язань щодо захисту кліматичної системи від антропогенних викидів парникових газів у консультативному висновку МС ООН від 23 липня 2025 року (зобов’язання запобігати значній транскордонній шкоді за звичаєвим міжнародним правом). Окремо розглядається практика Європейського суду з прав людини у справах, пов’язаних з екологічними та кліматичними загрозами, через призму статей 2 та 8 Європейської конвенції з прав людини (позитивні обов’язки держави захищати життя та приватне/сімейне життя від промислового забруднення, шуму, зміни клімату тощо). Підкреслюється протирічча між національним суверенітетом та принципом спільної, але диференційованої відповідальності, а також обмеження юрисдикції ЄСПЛ (відсутність прямого права на чисте довкілля, вимога вичерпання національних засобів захисту). Автор акцентує, що ефективний захист права на безпечне довкілля неможливий без міжнародної співпраці, оскільки екологічні загрози транскордонні, а подальший розвиток концепції erga omnes та механізмів відповідальності сприятиме посиленню гарантій права кожної людини на чисте та безпечне довкілля.