Лінгвістичні особливості британського й американського гумору

Abstract

У статті розглядається лінгвістична специфіка британського та американського гумору крізь призму культурних, історичних і соціальних особливостей. Гумор є невід’ємною складовою національної ідентичності та ментальності, а його сприйняття значною мірою залежить від мовних засобів і культурних контекстів. Метою дослідження є визначення відмінностей між британським та американським гумором на рівні мовних структур, стилістичних прийомів та прагматичних характеристик. У статті підкреслюється, що британський гумор традиційно асоціюється із «сухістю», стриманістю, використанням іронії, гри слів, недомовленості (understatement) і прихованого підтексту, який вимагає високого рівня культурної обізнаності від реципієнта. Американський гумор, натомість, орієнтований на широку аудиторію, йому властива прямолінійність, гіперболізація, апеляція до популярної культури, активне використання сленгу та діалектизмів, а також експліцитні комічні ситуації, зрозумілі без глибокого культурного контексту. Важливо підкреслити, що ці дві традиції гумору формувалися під впливом історичних обставин: британська – в умовах суворої класової ієрархії, що стимулювала розвиток тонкої іронії та прихованої критики, тоді як американська – у мультикультурному середовищі, де гумор виконував інтеграційну та терапевтичну функцію. Для аналізу залучено приклади з британських та американських серіалів, стендап-комедії, літературних і медійних текстів. Особлива увага приділяється порівнянню серіалів «The Office» (UK) та «The Office» (US), де наочно проявляються відмінності в комічних стратегіях: британський варіант тяжіє до іронічного висміювання соціальних ролей і незграбності, тоді як американський спирається на абсурдні ситуації та повторювані комічні шаблони. У висновках зазначено, що різниця між британським і американським гумором ґрунтується не лише на лінгвістичних засобах, а й на культурних кодах: британська традиція тяжіє до самокритики та інтелектуальної гри, тоді як американська – до відкритості, масовості й демократичності. Отже, дослідження доводить, що адекватне сприйняття гумору іншої культури можливе лише з урахуванням як мовних, так і соціокультурних чинників. The article examines the linguistic specificity of British and American humor in the context of cultural, historical, and social factors. Humor is an integral part of national identity and mentality, and its perception largely depends on linguistic devices and cultural references. The aim of the study is to identify the differences between British and American humor at the levels of language structures, stylistic techniques, and pragmatic functions. The analysis highlights that British humor is traditionally associated with «dryness,» restraint, irony, wordplay, understatement, and hidden meanings, which require a high level of cultural awareness from the audience. American humor, in contrast, is oriented toward a wide audience and is characterized by straightforwardness, exaggeration, references to popular culture, active use of slang and dialect forms, and explicit comic situations that can be understood without profound cultural background. It is important to emphasize that these two traditions of humor were shaped by historical circumstances: the British one – in the context of a rigid class hierarchy, which stimulated the development of subtle irony and hidden criticism, while the American one – in a multicultural environment, where humor served integrative and therapeutic functions. Examples from British and American TV shows, stand-up comedy, literature, and media texts are provided to illustrate these differences. Special attention is given to a comparative analysis of the British and American versions of The Office: the UK version relies on ironic criticism of social roles and awkwardness, while the US version is based on absurd situations and recurring comic patterns. The conclusions emphasize that the difference between British and American humor lies not only in linguistic devices but also in cultural codes: the British tradition emphasizes self-criticism and intellectual play, while the American one highlights openness, mass appeal, and democratic character. Therefore, understanding humor across cultures requires consideration of both linguistic and sociocultural aspects.