Забезпечення прав корінних народів у державній політиці України: безпековий вимір культурної автономії

Abstract

У статті проведено комплексний аналіз еволюції державної політики України у сфері забезпечення прав корінних народів із акцентом на безпековий вимір культурної автономії в умовах збройної агресії та тимчасової окупації частини території держави. Особлива увага приділяється переосмисленню ролі корінних народів як суб’єктів колективних прав і чинника національної та інформаційної безпеки. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові та спеціальні методи пізнання, зокрема системний, історико-правовий, порівняльно-правовий і структурно-функціональний аналіз. Застосовано також методи аналізу нормативно-правових актів України, міжнародних документів та наукових публікацій, що дозволило виявити логіку трансформації підходів до культурної автономії корінних народів. У результаті дослідження встановлено, що державна політика України пройшла шлях від фрагментарного нормативного регулювання до законодавчого визнання корінних народів як окремого суб’єкта правовідносин. Ухвалення Закону України «Про корінні народи України» стало ключовим етапом інституціоналізації їхніх колективних прав і закріплення культурної автономії у межах унітарної держави. Доведено, що в умовах збройної агресії культурна автономія корінних народів набуває виразного безпекового значення, оскільки сприяє збереженню ідентичності, протидії інформаційним маніпуляціям та зміцненню символічного простору суверенітету України. Права корінних народів дедалі більше інтегруються у дискурс національної стійкості, деокупації та реінтеграції. Водночас виявлено низку проблемних аспектів, зокрема декларативність окремих норм, недостатню деталізацію механізмів реалізації культурної автономії та обмежену інституційну спроможність органів влади в умовах воєнного стану. Це знижує ефективність державної політики та стримує повноцінне використання потенціалу корінних народів як ресурсу безпеки. У висновках обґрунтовано, що подальший розвиток політики у сфері прав корінних народів має базуватися на поєднанні міжнародних стандартів, безпекового підходу та практичної реалізації культурної автономії. Така модель здатна посилити внутрішню стійкість держави та забезпечити захист колективних прав у довгостроковій перспективі. The article provides a comprehensive analysis of the evolution of Ukraine's state policy in the field of ensuring the rights of indigenous peoples, with an emphasis on the security dimension of cultural autonomy in the context of armed aggression and temporary occupation of part of the state's territory. Particular attention is paid to rethinking the role of indigenous peoples as subjects of collective rights and a factor in national and information security. The methodological basis of the study consists of general scientific and special methods of cognition, in particular, systemic, historical-legal, comparative-legal, and structural-functional analysis. Methods of analysis of normative legal acts of Ukraine, international documents, and scientific publications were also used, which made it possible to identify the logic of the transformation of approaches to the cultural autonomy of indigenous peoples. The study found that Ukraine's state policy has gone from fragmented regulatory regulation to legislative recognition of indigenous peoples as a separate subject of legal relations. The adoption of the Law of Ukraine “On Indigenous Peoples of Ukraine” was a key step in institutionalizing their collective rights and consolidating cultural autonomy within a unitary state. It has been proven that in conditions of armed aggression, the cultural autonomy of indigenous peoples acquires a distinct security significance, as it contributes to the preservation of identity, counteracts information manipulation, and strengthens the symbolic space of Ukraine's sovereignty. The rights of indigenous peoples are increasingly being integrated into the discourse of national resilience.