Зарахування зустрічних вимог у цивільному праві України - Iura mutat curia?

Abstract

Стаття присвячена проблемі визначення цивільним законодавством та судовою практикою критеріїв допустимості зарахування зустрічних однорідних вимог. Зокрема дискутується обгрунтованість застосування такого критерію як безспірність вимоги, що підлягає зарахуванню, в умовах, коли діюче цивільне законодавство України, в т. ч. ст. 601 ЦК України, такої вимоги до можливості проведення зарахування не висуває. Автор аналізує вітчизняні наукові дослідження по даній тематиці та актуальні правові позиції судів, особливо об’єднаної палати Касаційного господарського суду, які переважно схиляються до можливості зарахування лише тих вимог, які є безспірними, тоді як вимоги, що оспорюються, повинні для остаточного зарахування спочатку пройти перевірку в рамках відповідної судової справи. Разом з цим відзначається, що як представники науки, так і судді-практики розходяться у поглядах на способи захисту цивільних прав у даній ситуації – палітра варіантів різниться від визнання правовідношення припиненим за позовом боржника, до потреби визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних вимог чи розгляду питань правомірності проведеного зарахування в рамках справ про стягнення відповідної заборгованості за позовами особи, яка заперечує проведення зарахування. В результаті автор робить висновок про те, що критерій безспірності вимог, що підлягають зарахуванню, не повинен використовуватися принаймні до тих пір, поки відповідні положення не будуть прямо передбачені цивільним законодавством України. Водночас, вихід Верховним Судом за рамки заповнення правових прогалин (в т. ч. шляхом застосування аналогії закону чи права), зокрема при формулюванні критеріїв допустимості зарахування зустрічних вимог, означає недопустиме втручання судової влади в компетенцію законодавчого органу та ставить питання про наявність суттєвих порушень конвенційних прав особи на справедливий суд і на мирне користування майном, а також цілого ряду порушень норм національної Конституції щодо правових засад функціонування держави, поділу влади і захисту прав людини.

The article addresses the issue of determining the criteria for the admissibility of set-off of counter-homogeneous claims under civil legislation and judicial practice. In particular, the validity of applying such a criterion as the indisputability of the claim subject to set-off is discussed under the conditions where the current civil legislation of Ukraine, including Article 601 of the Civil Code of Ukraine, does not impose such a requirement for the possibility of conducting mutual set-offs. The author analyzes domestic scientific research on this topic and the current legal positions of the courts, especially the joint chamber of the Commercial Cassation Court, which are primarily inclined towards the possibility of setting off only those claims that are indisputable. In contrast, disputed claims must first be verified within the framework of the relevant court case for final set-off. At the same time, it is noted that both representatives of science and practicing judges differ in their views on the methods of protecting civil rights in this situation - the palette of options varies from recognizing the legal relationship as terminated upon the debtor's claim, to the need to identify as invalid a unilateral transaction on the set-off of counterclaims or to consider the issues of the legality of the set-off carried out within the framework of cases on the collection of the relevant debt on the claims of the person who denies the set-off. As a result, the author concludes that the criterion of the indisputability of claims subject to set-off should not be used, at least, until the relevant provisions are explicitly provided for in the civil legislation of Ukraine. At the same time, the Supreme Court's departure from the framework of filling legal gaps (including by applying an analogy of law), in particular when formulating the criteria for the admissibility of setting off counterclaims, means an unacceptable interference by the judiciary in the competence of the legislative body and raises the question of the existence of significant violations of the Convention rights of an individual to a fair trial and to the peaceful use of property, as well as several violations of the norms of the national Constitution regarding the legal principles of the functioning of the state, the separation of powers, and the protection of human rights.