Щодо питання добровільності медіації під час вирішення індивідуальних трудових спорів

Abstract

У статті розглянуто питання щодо меж свободи сторін індивідуального трудового спору передавати його вирішення медіатору. На основі аналізу Закону України «Про медіацію» та Кодексу законів про працю України виокремлено положення, які підтверджують добровільний характер медіації: безумовне право сторін індивідуального трудового спору передавати розгляд спору медіатору; можливість на будь-якому етапі відмовитися від розгляду спору в порядку медіації; самостійне обрання медіатора чи іншого суб’єкта, що забезпечує проведення медіації; диспозитивний порядок визначення умов договору про вирішення спору шляхом медіації; відкритий перелік шляхів вирішення індивідуального трудового спору; відсутність законодавчих обмежень щодо видів індивідуальних трудових спорів, які можуть розглядатися в порядку медіації. Проаналізовано можливість законодавчого закріплення обов’язкового первинного розгляду медіатором індивідуальних трудових спорів. З урахуванням положень міжнародних нормативно-правових актів, висновків Конституційного Суду України, а також наукових обґрунтувань, обґрунтовано незаконність обмеження права сторін індивідуального трудового спору самостійно обирати спосіб його вирішення. Вимоги чинного процесуального законодавства про надання доказів досудового врегулювання трудового спору як обов’язкової передумови прийняття позовної заяви до розгляду, у випадках передбачених законом, оцінено як такі, що обмежують право сторін спору на доступ до правосуддя. На прикладі порядку обчислення процесуальних строків, продемонстровано колізії юридичних норм в частині переривання/зупинення строку звернення до комісії по трудових спорах та до суду. Запропоновано статтю 122 Кодексу адміністративного судочинства України доповнити положенням про те, що розгляд спору у порядку медіації є поважною причиною поновлення визначеного кодексом строку звернення до суду. Оцінено перспективи удосконалення процедури вирішення індивідуальних трудових спорів медіатором в контексті проєкту Трудового кодексу України. Обґрунтовано доцільність удосконалення юридичного механізму стимулювання розгляду індивідуальних трудових спорів медіаторами шляхом закріплення спеціальної процедури медіації у трудових відносинах та визначення юридичних гарантій для сторін, які обрали медіацію для вирішення спору.

The article examines the issue of the limits of the freedom of the parties to an individual labor dispute to refer its resolution to a mediator. Based on an analysis of the Law of Ukraine “On Mediation” and the Labor Code of Ukraine, provisions confirming the voluntary nature of mediation have been identified: the unconditional right of the parties to an individual labor dispute to refer the dispute to a mediator; the possibility at any stage to refuse to consider the dispute through mediation; the independent selection of a mediator or other entity to conduct mediation; the dispositive procedure for determining the terms of an agreement on dispute resolution through mediation; an open list of ways to resolve individual labor disputes; the absence of legislative restrictions on the types of individual labor disputes that can be considered through mediation. The possibility of legislatively establishing mandatory initial consideration of individual labor disputes by a mediator has been analyzed. Taking into account the provisions of international regulatory and legal acts, the conclusions of the Constitutional Court of Ukraine, as well as scientific justifications, the illegality of restricting the right of parties to an individual labor dispute to independently choose the method of its resolution has been substantiated. The requirements of the current procedural legislation on the provision of evidence of pre-trial settlement of a labor dispute as a mandatory prerequisite for accepting a statement of claim for consideration, in cases provided for by law, are assessed as limiting the right of the parties to the dispute to access to justice. Using the example of the procedure for calculating procedural deadlines, the author demonstrates the conflict between legal norms regarding the interruption/suspension of the deadline for appealing to the labor dispute commission and the court. It is proposed to supplement Article 122 of the Code of Administrative Procedure of Ukraine with a provision stating that the consideration of a dispute through mediation is a valid reason for renewing the time limit for applying to the court specified in the Code. The prospects for improving the procedure for resolving individual labor disputes by a mediator in the context of the draft Labor Code of Ukraine have been assessed. The expediency of improving the legal mechanism for encouraging the consideration of individual labor disputes by mediators by establishing a special mediation procedure in labor relations and defining legal guarantees for parties who have chosen mediation to resolve a dispute is substantiated.