Позитивні процесуальні зобов’язання держави за статтею 2 Європейської конвенції з прав людини під час збройного конфлікту

Abstract

Дослідження присвячене аналізу особливостей виконання позитивних процесуальних зобов’язань держави щодо захисту права на життя відповідно до ст. 2 Європейської конвенції з прав людини в умовах збройного конфлікту. Актуальність зумовлена необхідністю з’ясування меж адаптації міжнародно-правових стандартів захисту права на життя до надзвичайних обставин воєнного часу, коли традиційні механізми гарантування прав людини зазнають значних викликів та обмежень. Методологія дослідження базується на аналізі судової практики Європейського суду з прав людини, компаративному аналізі підходів різних регіональних механізмів захисту прав людини, а також систематичному тлумаченні норм міжнародного права прав людини та міжнародного гуманітарного права. У роботі розкрито концептуальні засади позитивних зобов’язань держави у сфері захисту права на життя, проаналізовано розмежування між негативними та позитивними зобов’язаннями, а також між матеріальними та процесуальними аспектами позитивних зобов’язань. Приділено увагу аналізу критеріїв «неможливого або непропорційного тягаря» та принципу «належної старанності» як правових меж виконання позитивних зобов’язаньДослідження демонструє, що позитивні процесуальні зобов’язання держави не припиняють діяти навіть у воєнний час, хоча їх виконання може бути значно ускладнене об’єктивними об-ставинами. Суд застосовує гнучкий підхід до оцінки виконання цих зобов’язань, визнаючи обмеження, які створює збройний конфлікт, але водночас наполягаючи на необхідності докладати всіх розумно можливих зусиль для їх реалізації.Ключовими принципами виконання процесуальних зобов’язань у збройному конфлікті визначено: ініціативність органів влади у проведенні розслідування без покладання відповідальності на родичів жертв, незалежність розслідування від осіб або органів, які можуть бути причетні до подій, ефективність розслідування з метою встановлення обставин та притягнення винних до відповідальності, використання всіх розумно доступних засобів та методів з урахуванням безпекових обмежень, забезпечення участі родичів жертв у розслідуванні та громадського контролю за його результатами. This research examines the particularities of fulfilling positive procedural obligations of the state regarding the protection of the right to life under Article 2 of the European Convention on Human Rights during armed conflict. The study’s significance lies in the imperative to delineate the parameters for adapting international legal standards governing the protection of the right to life to the exceptional circumstances of wartime, where conventional human rights protection mechanisms encounter substantial challenges and constraints.The research methodology employs analysis of European Court of Human Rights case law, comparative examination of approaches adopted by various regional human rights protection mechanisms, and systematic interpretation of international human rights law and international humanitarian law norms.This work elucidates the conceptual foundations underlying positive state obligations in the sphere of right to life protection, analysing the distinction between negative and positive obligations, as well as between substantive and procedural dimensions of positive obligations. Particular attention is devoted to examining the «impossible or disproportionate burden» criterion and the «due diligence» principle as juridical limitations governing the discharge of positive obligations.The research demonstrates that positive procedural obligations of the state do not cease to operate even during wartime, although their fulfilment may be significantly complicated by objective circumstances. The Court applies a contextual approach when assessing compliance with these obligations, acknowledging the constraints imposed by armed conflict whilst simultaneously maintaining that states must undertake all reasonably feasible efforts toward their implementation.The cardinal principles governing the discharge of procedural obligations during armed conflict are identified as follows: authorities must exercise initiative in conducting investigations without imposing responsibility upon victims’ relatives; investigations must maintain independence from individuals or entities potentially implicated in the relevant events; investigations must demonstrate effectiveness in establishing factual circumstances and securing accountability of perpetrators; all reasonably available means and methods must be employed whilst accounting for security constraints; and victims’ relatives must be afforded meaningful participation in investigations alongside public scrutiny of their outcomes.