Трансформація політичного дискурсу: комунікативно-лінгвістичний аналіз президентських дебатів 1960 та 2024 років

Abstract

Статтю присвячено мікродіахронічному комунікативно-лінгвістичному аналізу президентських телевізійних дебатів у США 1960 та 2024 років як репрезентативних прикладів трансформації політичного дискурсу в умовах зміни медіасередовища, жанрових очікувань аудиторії та норм публічної комунікації. Актуальність дослідження зумовлена зростанням ролі дебатів як одного з ключових інструментів політичного впливу, а також необхідністю переосмислення класичних моделей політичної комунікації в контексті фрагментованого цифрового медіапростору та посилення перформативності політичного мовлення. Метою статті є виявлення спільних рис і принципових відмінностей у реалізації комунікативних стратегій за допомогою вербальних, паравербальних і невербальних засобів у дебатах між Дж. Ф. Кеннеді та Р. Ніксоном (1960) і між Д. Трампом та К. Гарріс (2024). Дослідження ґрунтується на методах критичного дискурс-аналізу, прагмалінгві-стичного аналізу, функціональної теорії політичної риторики та порівняльного жанрового підходу. Усі комунікативні стратегії в межах аналізу зведено до двох макрокатегорій: стратегії самопрезентації та стратегії дискредитації, які реалізуються через відповідні тактики вербального впливу, а також паравербальні й невербальні засоби. У результаті встановлено, що за збереження інваріантної стратегічної структури дебатів відбувається суттєва трансформація способів її реалізації. Дебати 1960 року характеризуються інституційною стриманістю, імпліцитною оцінністю, кооперативністю та орієнтацією на раціональне інформування виборця. Натомість дебати 2024 року демонструють високий рівень конфронтаційності, персоналізацію політичного протистояння, домінування експліцитних форм дискредитації та активне використання емоційно забарвлених вербальних, паравербальних і невербальних засобів. Отримані результати підтверджують функціональну трансформацію президентських дебатів від інформаційного інституційного жанру до емоційно зорієнтованого політичного перформансу. The article presents a micro-diachronic communicative-linguistic analysis of the 1960 and 2024 U.S. presidential tel-evised debates as representative cases of the transformation of political discourse under changing media environments, audience genre expectations, and norms of public communication. The relevance of the study is обусловлена the increas-ing role of debates as a key instrument of political influence, as well as the need to reconsider classical models of political communication in the context of a fragmented digital media space and the growing performativity of political speech. The aim of the article is to identify common features and fundamental differences in the implementation of communica-tive strategies through verbal, paraverbal, and non-verbal means in the debates between John F. Kennedy and Richard Nixon (1960) and between Donald Trump and Kamala Harris (2024). The research is based on critical discourse analysis, pragmalinguistic analysis, functional theory of political rhetoric, and a comparative genre approach. Within the study, all communicative strategies are grouped into two macro-categories: self-presentation strategies and discreditation strate-gies, which are realized through specific verbal tactics as well as paraverbal and non-verbal means of influence. The findings demonstrate that despite the preservation of an invariant strategic framework, the ways of its realization have undergone significant transformation. The 1960 debates are characterized by institutional restraint, implicit evalua-tion, cooperative interaction, and a focus on rational voter information. In contrast, the 2024 debates exhibit a high level of confrontation, personalization of political conflict, dominance of explicit discreditation, and intensive use of emotionally charged paraverbal and non-verbal resources. The results confirm a functional shift of presidential debates from an infor-mational institutional genre toward an emotionally oriented political performance shaped by contemporary media logic.