Genesis of Indo-European syntax

Abstract

The proposed article is devoted to highlighting the historical origin of Indo-European syntax in terms of grammatical features of Proto-Indo-European languages (Proto-Germanic, Proto-Indo-Iranian, Proto-Italian, Proto-Greek, Vedic Sanskrit, Early Latin) and ancient Germanic languages (Old English, Old High German, Gothic, Old Saxon, Old Norse, Old Frisian) in comparison. The aim of the study is to generalize the theoretical background of the basic linguistic aspects of sentence constituents of simple and complex clauses and compare their use in the languages under study with the determination of a common origin and distinctive features of functioning. The methodological basis of the study was the methods of general and theoretical analysis, the method of internal reconstruction, and structural analysis. This made it possible to conduct a thorough theoretical analysis of the syntax of the languages under study, to carry out an internal reconstruction of sentence structures, and to conduct a comparative analysis of Indo-European syntax. The main syntactic factors that influenced the evolution of the syntactic system of the Old Germanic languages have been identified and revealed. The crucial shifts in the Proto-Indo-European daughter languages occurred under the influence of three main syntactic rules of shift, such as scrambling, extraposition, and Wackernaleg’s law (the floating clitic rule) with the syntactic evolution from the SOV model to the SVO model not in all, but in some languages of the ancient period. It has been witnessed that the Proto-Indo-European languages had syntactic compatibility and similarity with the Nostratic macrofamily due to their syntactic interpretation as one that contained the branching of secondary sentence elements to the left of the main ones, as well as the initial, secondary, or final positions of the core constituents, due to the leading syntactic rules of the “floating clitic” and “right control”, which had already dominated in the syntax of the Proto-languages. The reconstruction of various SVO models of Proto-Indo-European and Old Germanic languages, with their definition as basic syntactic constructions of ancient languages, has been carried out. In the reconstructed simple sentence constructions of the Proto-languages of the Proto-Indo-European language family of the Nostratic macrofamily and in simple and complex sentences of Old Germanic languages, the basic syntactic arrangement of the core constituents of sentences as SOV/SVO/OVS has been revealed, which shows functional similarity of these elements between the reconstructed sentences of Proto-Indo-European and Old Germanic languages. The origin of the Old Germanic languages from the Proto-Indo-European parent language and its daughter languages has been proven on the basis of the affinity syntactic use of the core elements of clauses in enclitic or proclitic functions, namely the location of the auxiliary or main verb in the second or final positions of the clause due to the basic rules of light elements shifting (nouns, pronouns, adverbs, adjectives) to the left/right of the verb. Пропонована стаття присвячена висвітленню історичного походження індоєвропейського синтаксису в аспекті граматичних особливостей праіндоєвропейських мов (прагерманська, праіндоіранська, праіталійська, прагрецька, ведичний санскрит, рання латина) та давніх германських мов (давньоанглійська, давньоверхньонімецька, готська, давньосаксонська, давньопівнічна, давньофризька) у порівнянні. Метою до-слідження є узагальнення теоретичного підґрунтя базових лінгвістичних аспектів реченнєвих одиниць простого та складного речення та порівняння їхнього вживання у досліджуваних мовах із визначенням спільного по-ходження та відмінних рис функціонування. Методологічним підґрунтям дослідження слугували методи загального та теоретичного аналізу, метод внутрішньої реконструкції, структурний аналіз. Це уможливило провести грунтовний теоретичний аналіз синтаксису досліджуваних мов, здійснити внутрішню реконструкцію реченнєвих структур, провести компаративний аналіз індоєвропейського синтаксису. Виявлено та розкрито основні синтаксичні фактори, що вплинули на еволюцію синтаксичної системи давньогерманських мов. Вирішальні зміни в дочірніх праіндоєвропейський мовах відбулися під впливом трьох основних синтаксичних правил зсуву, таких як скремблінг, екстрапозиція, закон Вакерналегя (правило плаваючого клітика) із синтаксичною еволюцією від SOV-моделі до SVO-моделі не в усіх, але в деяких мовах давнього періоду. Засвідчено, що праіндоєвропейські мови мали синтаксичну сумісність і схожість з ностратичною макросім’єю через їхню синтаксичну інтерпретацію як таку, що містила розгалуження вторинних реченнєвих елементів ліворуч від головних, а також ініціальні, другорядні або кінцеві позиції провідних складових, завдяки провідним синтаксичним правилам «плаваючого клітика» та «правого керування», які вже домінували у синтаксисі прамов. Проведено реконструкцію різних SVO-моделей праіндоєвропейських та давньогерманських мов із їхнім визначенням як базових синтаксичних конструкцій цих мов. У реконструйованих простих реченнєвих конструкціях прамов праіндоєвропейської мовної сім’ї ностратичної макросім’ї та у простих та складних реченнях давніх германських мов виявлено базове синтаксичне аранжування провідних конституентів речень як SOV/SVO/OVS, що демонструє функційну подібність цих елементів між реконструйованими реченнями у праіндоєвропейських та давньогерманських мовах. Доведено походження давніх германських мов від праіндоєвропейської мови основи та її дочірніх мов на підставі спорідненого синтаксичного вживання провідних елементів речень в енклітичній/проклітичній функціях, а саме розташування допоміжного або головного дієслова у другій або кінцевій позиціях речення за рахунок правил зсуву легких елементів (іменників, займенників, прислівників, прикметників) ліворуч/праворуч від дієслова.