Координація онтологічних та деонтологічних аспектів розсуду суб’єктів правозастосування

Abstract

Актуальність дослідження розсуду суб’єктів правозастосування зумовлена тим, що по-перше, навкруги самого поняття розсуду постійно точаться палкі дискусії на тему - що таке розсуд сам по собі й де межі його застосування, а по-друге, аналіз ряду класичних джерел й сучасних досліджень цієї проблематики дає підстави стверджувати, що погляди науковців з цього питання діляться на дві течії: одні з них відстоюють доцільність (навіть необхідність) розсуду, в той час як інші висловлюють побоювання, що необмежені дискреційні повноваження можуть призвести до процесуального свавілля. Не пристаючи до жодної з цих течій, тобто сповідуючи об’єктивність як необхідний елемент будь-якого дослідження, автор здійснив спробу дослідити розсуд суб’єктів правозастосування з філософської точки зору, зокрема крізь призму онтологічного та деонтоло-гічного способів пізнання. За допомогою методу аналізу автору вдалося встановити, що правовий концепт розсуду слід досліджувати не лише в онтологічному вимірі, але й в деонтологічному аспекті, поєднуючи ці способи пізнання для більш повного усвідомлення дискреційних повноважень, тоді як для обґрунтування результатів і формулювання висновків пропонованого дослідження автором були застосовані методи дедуктивно-логічного аналізу, індуктивного узагальнення та аналогії, які дали змогу прийти до висновку, що фундаментальною умовою оптимізації дискреційних підходів до прийняття процесуальних рішень є взаємоузгодження деонтологічного змісту останніх з онтологією природного та суспільного контекстів. Автор переконаний, що дослідження проблематики розсуду суб’єктів правозастосування на сьогодні є вельми актуальними та потребує більш широких дискусій поміж науковцями та практиками, а його спроба вирішити цю проблематику у філософський спосіб є доволі оригінальною та має наукову новизну, позаяк до цього часу розглядувані питання з подібного кута зору на такому рівні не досліджувалось, тим паче – ідея про доцільність взаємоузгодження цих двох способів пізнання при осмисленні такого феномену як розсуд досі не було предметом ґрунтовних наукових досліджень. Поряд з цим, на переконання автора, усвідомлення розсуду суб’єктів правозастосування у філософський спосіб має неабияку практичну значущість, адже навряд чи можна зрозуміти той чи інший предмет або явище без його усвідомлення та пізнання. The relevance of the study of the discretion of law enforcement agencies is due to the fact that, firstly, there are constant heated discussions around the very concept of discretion - what is discretion itself and where are the limits of its application, and secondly, an analysis of a number of classical sources and modern studies of this issue gives grounds to assert that the views of scholars on this issue are divided into two streams, some of which defend the expediency (even the necessity) of discretion, while others express fears that unlimited discretionary powers may lead to procedural arbitrariness. Without adhering to any of these trends, i.e., professing objectivity as a necessary element of any research, the author made an attempt to study the discretion of law enforcement subjects from a philosophical point of view, in particular, through the prism of ontological and deontological modes of cognition. Using the method of analysis, the author managed to establish that the legal concept of discretion should be studied not only in the ontological dimension, but also in the deontological aspect, combining these modes of knowledge for a more complete understanding of discretionary powers, while to substantiate the results and formulate the conclusions of the proposed study, the author used the methods of deductive-logical analysis, inductive generalisation and analogy, which led to the conclusion that a fundamental condition for optimising discretionary approaches to procedural decision-making is the mutual coordination of the deontological content of the latter with the ontology of natural and social contexts. The author is convinced that the study of the discretion of law enforcement officials is very relevant today and requires wider discussions among scholars and practitioners, and his attempt to address this issue in a philosophical manner is quite original and has a scientific novelty, since so far the issues under consideration have not been studied from this perspective at this level, especially since the idea of the expediency of reconciling these two modes of knowledge in understanding the phenomenon of reason has not yet been the subject of thorough scientific research. At the same time, the author believes that understanding the discretion of law enforcement officials in a philosophical manner is of great practical importance, since it is hardly possible to understand a particular subject or phenomenon without its awareness and cognition.