Сучасні проблеми забезпечення права істотного землекористувача у масиві земель сільськогосподарського призначення на укладення договорів оренди (суборенди) земельних ділянок у межах масиву

Abstract

Стаття присвячена розгляду окремих сучасних проблем законодавчого забезпечення права істотного землекористувача у масиві земель сільськогосподарського призначення на укладення договорів оренди (суборенди) земельних ділянок у межах масиву, детермінованих актуальною редакцією окремих частин статей 37-1 ЗК України та 8-2 Закону України «Про оренду землі».Автором розглядаються такі конструкції забезпечення прав істотного землекористувача на отримання в оренду (суборенду) земельних ділянок у межах масиву як право обміну правами користування земельними ділянками у межах масиву; право істотного землекористувача на отримання земельних ділянок у межах масиву земель в оренду або суборенду; переважне право істотного землекористувача на укладення договору оренди на умовах, не гірших, ніж умови для інших потенційних землекористувачів.Формується висновок, що можливість землевласників та землекористувачів у межах масиву земель сільськогосподарського призначення здійснювати мікроконсолідацію земельних ділянок спрямована на якомога ширше розкриття в умовах практики економічного потенціалу усього масиву шляхом використання відповідних земельних ресурсів у сільськогосподарському виробництві. Однак, водночас законом запроваджено саме можливість, а не необхідність досягнення відповідної мети. Це забезпечено шляхом наділення власників та користувачів земельних ділянок у межах масиву можливостями здійснення юридично важливих дій відносно земельних ділянок задля упорядкування землекористування всередині масиву. Однак при цьому ці можливості забезпечуються суб’єктивними правами, які переважно можуть бути реалізовані лише у випадку зустрічних лояльних дій інших власників та користувачів земельних ділянок. Інакше кажучи, юридична сила відповідних суб’єктивних прав у тому числі істотного землекористувача не забезпечується достатньою силою державного примусу задля їх здійснення без участі інших осіб.Як результат, відповідний режим масиву земель сільськогосподарського призначення створює умови для реалізації потенціалу самоорганізації учасників відповідних відносин, проте не забезпечує реалізацію такого потенціалу у примусовому порядку задля забезпечення консолідації прав користування земельними ресурсами масиву земель сільськогосподарського призначення навколо фігури істотного землекористувача. Адже істотний землекористувач позбавлений можливостей широкого використання інструментів примусу для забезпечення своїх прав за законних інтересів, здійснення яких спрямовується на досягнення консолідації (квазі-консолідації). The article is devoted to the consideration of certain contemporary problems of legislative support for the rights of substantial land users in agricultural land areas to conclude lease (sublease) agreements for land plots within the area, as determined by the current version of certain parts of Articles 37-1 of the Land Code of Ukraine and 8-2 of the Law of Ukraine “On Land Lease.”The author considers the following constructions for ensuring the rights of a substantial land user to obtain land plots within the array for lease (sublease) as the right to exchange rights to use land plots within the array; the right of a significant land user to obtain land plots within the land mass for lease or sublease; the preferential right of a significant land user to conclude a lease agreement on terms no worse than those for other potential land users.The conclusion is that the ability of landowners and land users within agricultural land areas to carry out micro-consolidation of land plots is aimed at maximizing the economic potential of the entire area in practice by using the relevant land resources in agricultural production. However, at the same time, the law introduces the possibility, not the necessity, of achieving the relevant goal. This is ensured by granting land owners and users within the array the ability to perform legally significant actions with respect to land plots in order to regulate land use within the array. However, these opportunities are provided by subjective rights, which can mainly be exercised only in the case of reciprocal loyal actions by other owners and users of land plots. In other words, the legal force of the relevant subjective rights, including those of the actual land user, is not ensured by sufficient state coercion for their exercise without the participation of other persons. As a result, the relevant regime for agricultural land creates conditions for the realization of the potential for self-organization of the participants in the relevant relations, but does not ensure the realization of such potential in a compulsory manner in order to ensure the consolidation of land use rights for agricultural land around the figure of a significant land user. After all, a significant land user is deprived of the opportunity to make extensive use of coercive instruments to ensure their rights and legitimate interests, the exercise of which is aimed at achieving consolidation (quasi-consolidation).