Чи можуть докази бути недопустимими?

Abstract

У статті зазначається, що пізнавальна діяльність з розслідування кримінальних правопорушень здійснюється у формі кримінального процесуального доказування. Особливістю такої діяльності є її ретроспективний характер, тобто слідчий пізнає обставини події за її відображеннями в матеріальному середовищі. Для цього використовуються не будь-які засоби пізнання, а лише ті, що передбачені законом для кожної із сторін кримінального провадження, і які дозволяють кожній стороні збирати та подавати суду відомості про обставини розслідуваної події. Зазначається, що судових доказів у готовому вигляді в природі не існує, а тому точніше говорити про процес формування доказів у кримінальному провадженні. Висловлюються сумніви щодо доцільності поділяти докази на досудові та судові. Якщо фактичні дані відповідають вимогам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність – достатності, вони є доказами на будь-якому етапі провадження. Метою дослідження є аналіз інституту доказів та норм кримінального процесуального законодавства, якими регулюється порядок їх формування у кримінальному провадженні, а також теоретичних розробок науковців для розроблення пропозицій щодо подальшого удосконалення такої діяльності. Здійснено аналіз теоретичних розробок та нормативного регулювання інституту доказування в історичному аспекті. Відмічається особлива активність науковців до питання визнання фактичних даних недопустимими як докази після ухвалення чинного КПК України. Висловлюються сумніви щодо доцільності розподіляти докази на ті, що використовуються під час досудового розслідування та ті, що використовуються під час судового провадження. Наводяться аргументи на підтвердження того, що за чинним КПК України досудове розслідування набуло ознак колегіального (слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор, слідчий суддя), що наблизило процес формування доказів до такого, що відбувається в судових стадіях.У висновках констатується, що недопустимими у провадженні слід вважати не докази, а фактичні дані, відомості, що отримані з порушенням визначеної законом форми. The article notes that cognitive activity in the investigation of criminal offenses is carried out in the form of criminal procedural evidence. The peculiarity of such activity is its retrospective nature, i.e. the investigator learns the circumstances of an event by its reflection in the material environment. For this purpose, not any means of cognition are used, but only those provided by law for each of the parties to criminal proceedings, and which allow each party to collect and submit to the court information about the circumstances of the event under investigation.It is noted that ready-made judicial evidence does not exist in nature, and therefore it is more accurate to speak of the process of formation of evidence in criminal proceedings. Doubts are expressed about the expediency of dividing evidence into pre-trial and judicial. If the factual data meet the requirements of relevance, admissibility, reliability, and their totality – sufficiency, they are evidence at any stage of the proceedings.The purpose of the study is to analyze the institution of evidence and the norms of criminal procedural law that regulate the procedure for their formation in criminal proceedings, as well as theoretical developments of scientists to develop proposals for further improvement of such activities.The author analyses theoretical developments and regulatory framework of the institute of proof in the historical context. The author notes that scholars have been particularly active in the issue of declaring factual data inadmissible as evidence after the adoption of the current CPC of Ukraine. The author expresses doubts as to whether it is advisable to divide evidence into those used during pre-trial investigation and those used during court proceedings. The author provides arguments to support the fact that under the current CPC of Ukraine the pre-trial investigation has acquired the features of a collegial investigation (investigator, head of the pre-trial investigation body, prosecutor, investigating judge), which brought the process of evidence formation closer to that which takes place in the court stages.The author concludes that inadmissible in the proceedings should be considered not evidence, but factual data and information obtained in violation of the form prescribed by law.