Змагальні засади у досудовому провадженні: доктринальні та практичні проблеми реалізації

Abstract

У статті здійснено ґрунтовний доктринально-практичний аналіз змагальних засад у досудовому провадженні як одного з ключових принципів сучасного кримінального процесу та визначено проблеми їх реалізації в умовах чинного кримінального процесуального законодавства України. Обґрунтовано, що змагальність на досудовій стадії не може зводитися до формального проголошення рівності сторін чи номінального переліку процесуальних прав, а має розглядатися як реальний механізм організації доказування, спрямований на обмеження дискреції сторони обвинувачення та забезпечення процесуальної рівноваги між сторонами. Доведено, що реальна змагальність у досудовому провадженні вимірюється насамперед фактичним доступом сторони захисту до доказів, можливістю їх перевірки та контрперевірки, а також ефективністю судового контролю за доказовою діяльністю органів досудового розслідування і прокурора. У роботі проаналізовано інституційні механізми забезпечення змагальних засад, зокрема роль слідчого судді як ключового суб’єкта судового контролю, здатного трансформувати змагальність із декларативного принципу у дієвий процесуальний інструмент. Розкрито проблемні аспекти функціонування таких процесуальних інститутів, як тимчасовий доступ до речей і документів, обшук, арешт майна, відкриття матеріалів досудового розслідування, крізь призму їх впливу на баланс сторін і формування доказової бази. Особливу увагу приділено впливу змагальних засад на процес формування доказів сторонами, стандартам їх допустимості, достатності та перевірюваності, а також ризикам підміни доказування припущеннями, селективним відбором інформації або формалізованими експертними висновками. Окремо висвітлено тактичний вимір реалізації змагальності, що проявляється в активній доказовій позиції сторони захисту, використанні механізмів судового контролю, ініціюванні процесуальних дій і формуванні альтернативної, логічно узгодженої та перевірюваної доказової позиції. Зроблено висновок, що підвищення якості досудового провадження та легітимності судових рішень можливе лише за умови переходу від декларативної до реально діючої моделі змагальності, заснованої на процесуальній відкритості, ефективному судовому контролі та перевірюваності доказування на всіх етапах кримінального процесу.

The article provides a comprehensive doctrinal and practical analysis of the adversarial principles in pre-trial proceedings as one of the key foundations of modern criminal procedure and identifies the main problems of their implementation under the current criminal procedural legislation of Ukraine. It is substantiated that adversariality at the pre-trial stage cannot be reduced to a formal proclamation of equality of the parties or a nominal catalogue of procedural rights; rather, it should be understood as a real mechanism for organizing evidence-taking, aimed at limiting the discretion of the prosecution and ensuring procedural balance between the parties. It is demonstrated that genuine adversariality in pre-trial proceedings is measured primarily by the actual access of the defence to evidence, the possibility of its verification and counter-verification, as well as by the effectiveness of judicial control over the evidentiary activities of pre-trial investigation bodies and the prosecutor. The paper analyses the institutional mechanisms for ensuring adversarial principles, in particular the role of the investigating judge as a key subject of judicial control capable of transforming adversariality from a declarative principle into an effective procedural instrument. Problematic aspects of the functioning of such procedural institutions as temporary access to items and documents, search, seizure of property, and disclosure of pre-trial investigation materials are examined through the prism of their impact on the balance of the parties and the formation of the evidentiary basis. Special attention is paid to the influence of adversarial principles on the process of evidence formation by the parties, the standards of admissibility, sufficiency and verifiability of evidence, as well as to the risks of substituting proof with assumptions, selective collection of information or formalised expert conclusions. The tactical dimension of the implementation of adversariality is considered separately, manifesting itself in the active evidentiary position of the defence, the use of judicial control mechanisms, the initiation of procedural actions, and the formation of an alternative, logically coherent and verifiable evidentiary position. It is concluded that improving the quality of pre-trial proceedings and the legitimacy of judicial decisions is possible only through a transition from a declarative to a genuinely operative model of adversariality, based on procedural openness, effective judicial control and the verifiability of proof at all stages of the criminal process.