Конструювання практик шлюбно-сімейного партнерства та батьківства: механізми, предиктори, самореференція ідентичностей

Abstract

В статті розкриваються механізми конструювання практик шлюбно-сімейного партнерства та батьківства. Методологічне підґрунтя пояснення механізмів утворюють відкриті П. Бергером та Т. Лукманом механізми соціального конструювання реальності. Уточнюючи уявлення про їхню дію, автор в контексті дослідження зазначає, що інтерсуб’єктивна седиментац ія абстрагує досвід як частину загального знання про шлюб, сім’ю та батьківство; суб’єктивна рефлексія підкреслює каузальність локальних ситуацій у процесі самореференції ідентичностей, опосередковано змінюючи стандарти, норми в мінливих умовах соціальної реальності; особисті- сна інтерпретація артикулює на осмисленні, поясненні та оцінюванні суб’єктивно значущої реальност і індивідуальних смислів практик; семіотизація сексуальності вносить відкритість і вільність самоздійснення у практики сексуального партнерства. Визначено, що прогностично інформативними ознаками трансформації практик шлюбно-сімейного партнерства та батьківства є соціально-психологічні предиктори смислів практик: культурно- обумовлені, індивідуально-особистісні, емоційно-чутливі. Висувається твердження, що процес конструювання досліджуваних практик маркується самореференц ією ідентичностей як системою операцій самовизначення, самопізнання, самотворення, самовідтворення та самоздійснення. Запропоновано соціально-психологічну концепцію постмодерних трансформацій практик шлюбно- сімейного партнерства та батьківства, за якою наявна поліфонія смислів є результатом взає- мозалежності соціально-психологічних предикторів смислів, активації механізмів конструювання і процесу самореференції ідентичностей.