Застосування гнучкості як ознаки нестандартних форм зайнятості в контексті диференціації трудових відносин

Abstract

У статті розкриваєтьсяпоняттягнучкості як ознаки нестандартних форм зайнятості в контек-сті диференціації трудових відносин. Зауважується, що запровадження нових технологічних процесів призвели до необхідності пристосовування різноманітних соціально-економічних процесів та, відповідно, до зміни змісту трудового договору. Трудовий договір із своїми сталими правами і обов’язками поступово почав трансформуватися на постійно еволюціонуючі юридичні відносини. Проте, визначальним началом (основою) правового регулювання є те, що об’єднує його в єдине ціле – праця людини як діяльність, що складає серцевину змісту трудових відносин. Відповідно, застосування праці працівників при нестандартних формах зайнятості сприймається як важливий чинник диференціації у правовому регулюванні трудових відносин, а посилення гнучкості правового регулювання трудових відносин, мобільності працівника при здійсненні права на працю є однією із основних тенденцій розвитку сучасного трудового права. З правової точки зору, з позицій трудового права, поняття «гнучкість» можна застосувати до трудових відносин, до роботи, до підприємства (роботодавця), до працівника.Категорії – «гнучкість трудових відносин», «гнучкість підприємства» (роботодавця), «гнучкість працівника», «гнучкість роботи» лежать в одній площині, в рамках яких можна аналізувати такі основні поняття: гнучкість робочого часу, гнучкість робочого місця, функціональна гнучкість. Констатується, що гнучкість зумовлена зміною цінностей нових поколінь на ринку праці. Нові форми організації праці розвивають та підтримують висококваліфікованих, технологічно компетентних і адаптованих працівників, які можуть мати справу з нестандартними та винятковими обставинами, що вимагають творчості, ініціативи та дозволяють досягти функціональної гнучкості. Робиться висновок, що гнучкість як критерій диференціації при регулюванні нетипових форм зайнятості може бути заснована на індивідуальних відносинах працівника та роботодавця, рег-ламентована як державою, шляхом диференціації трудового законодавства так і на локальному рівні, де вагоме значення відіграють колективні договори та угоди. The article reveals the concept of flexibility as a feature of non-standard forms of employment in the context of differentiation of labor relations. It is noted that the introduction of new technological processes has led to the need to adapt various socio-economic processes and, accordingly, to changes in the content of the employment contract.The employment contract, with its fixed rights and obligations, gradually began to transform into a constantly evolving legal relationship. However, the defining principle (basis) of legal regulation is what unites it into a single whole – human labor as an activity that constitutes the core of the content of labor relations. Accordingly, the use of workers’ labor in non-standard forms of employment is perceived as an important factor of differentiation in the legal regulation of labor relations, and increasing the flexibility of the legal regulation of labor relations, employee mobility in exercising the right to work is one of the main trends in the development of modern labor law. From a legal point of view, from the standpoint of labor law, the concept of «flexibility» can be applied to labor relations, to work, to the enterprise (employer), to the employee.The categories – «flexibility of labor relations», «flexibility of the enterprise» (employer), «flexibility of the employee», «flexibility of work» lie in the same plane, within which the following basic concepts can be analyzed: flexibility of working hours, flexibility of the workplace, functional flexibility.It is stated that flexibility is due to changing values of new generations in the labor market. New forms of work organization develop and support highly skilled, technologically competent and adaptable workers who can deal with non-standard and exceptional circumstances that require creativity, initiative and allow for functional flexibility.It is concluded that flexibility as a criterion of differentiation in regulating atypical forms of employment can be based on individual relations between the employee and the employer, regulated both by the state, through differentiation of labor legislation, and at the local level, where collective agreements and contracts play a significant role.