Eфективність використання коштів судового збору у фінансуванні місцевих судів: український та зарубіжний досвід

Abstract

Стаття є дослідженням сучасних підходів до справляння та розподілу судового збору в Україні у контексті законодавчих змін 2025 року та міжнародної практики. У статті автором проаналізовано Закон України No 4508-ІХ, що набрав чинності 16 липня 2025 року та удосконалив механізми визначення, справляння і повернення судового збору. Наголошено на запровадженні гнучких підходів до звільнення, зменшення, відстрочення чи розстрочення платежів залежно від майнового стану особи, а також на стимулюванні цифровізації правосуддя шляхом надання 20% знижки за використання системи «Електронний суд». Висвітлено диференційовану систему ставок для фізичних та юридичних осіб, залежно від ціни позову та характеру спору, з прикладами актуальних розмірів платежів у 2025 році. Окрему увагу приділено питанню централізованого розподілу коштів спеціального фонду державного бюджету, на прикладі звіту за 2024 рік, де показано значну частку витрат на оплату праці, комунальні послуги, матеріально-технічне забезпечення, інформатизацію та розвиток судової інфраструктури. Підкреслено наявність критичного дисбалансу між реальними потребами судової влади (36,2 млрд грн) та рівнем фінансового забезпечення (56,5%), що безпосередньо загрожує стабільності судової системи. Розкрито ризики недофінансування для незалежності та ефективності правосуддя, зокрема втрату кадрів і затримки у розгляді справ, що негативно впливають на доступ громадян до правосуддя. У статті подано порівняльний аналіз практики Німеччини, Франції, Швеції, Польщі та Великої Британії, який демонструє різні моделі фінансування судів: від покладання основного тягаря на державний бюджет до значної ролі приватних платежів. Водночас у всіх країнах передбачені механізми соціального захисту та правової допомоги для малозабезпечених осіб, що запобігає обмеженню доступу до правосуддя. Робиться висновок про необхідність збалансування державного та приватного фінансування, посилення прозорості використання коштів, удосконалення звітності та впровадження європейських стандартів фінансової автономії судової влади. This article examines contemporary approaches to the collection and allocation of court fees in Ukraine in the context of the 2025 legislative amendments and international practices. The author analyzes the Law of Ukraine No. 4508-IX, which came into force on July 16, 2025, and refined the mechanisms for determining, collecting, and refunding court fees. Emphasis is placed on the introduction of flexible approaches to exemptions, reductions, deferrals, or installment payments based on an individual’s financial situation, as well as the promotion of digital justice through a 20% discount for using the «Electronic Court» system. The article highlights a differentiated system of rates for individuals and legal entities, depending on the claim amount and the nature of the dispute, with examples of current payment levels in 2025. Particular attention is given to the centralized allocation of funds from the special fund of the state budget, illustrated by the 2024 report, which shows a significant share of expenditures for staff salaries, utilities, material and technical support, informatization, and court infrastructure development. A critical imbalance between the actual needs of the judiciary (UAH 36.2 billion) and the level of financial provision (56.5%) is emphasized, posing a direct threat to the stability of the judicial system. The article outlines the risks of underfunding for judicial independence and efficiency, including staff attrition and delays in case processing, which negatively affect citizens’ access to justice. A comparative analysis of practices in Germany, France, Sweden, Poland, and the United Kingdom is provided, demonstrating different models of court financing-from placing the primary burden on the state budget to significant reliance on private payments. At the same time, all countries implement mechanisms of social protection and legal assistance for low-income individuals, preventing limitations on access to justice. The study concludes that balancing state and private financing, enhancing transparency in fund utilization, improving reporting, and adopting European standards for the financial autonomy of the judiciary are essential.