Відповідальність за розголошення таємниці усиновлення: міжнародно-правові стандарти та національне законодавство України

Abstract

Охорона дитинства, забезпечення всебічного нормального фізичного, інтелектуального, психологічного та соціального розвитку дітей є одним із основних напрямків внутрішньої державної політики кожної держави. В сучасних умовах інститут усиновлення (удочеріння) набувають, поряд із національним, міжнародного статусу. Тому і правила та вимоги щодо усиновлення встановлюються як на рівні внутрішньонаціонального законодавства, так і на рівні міжнародних нормативно-правових актів.Метою даної статті буде встановлення відповідності норм українського законодавства у сфері забезпечення таємниці усиновлення міжнародним стандартам у цій сфері регулювання.У законодавстві України таємниця усиновлення регулюється низкою нормативно-правових актів. Усиновлення в Україні, окрім норм національного законодавства регулюється міжнародними документами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Схожа практика щодо захисту інформації про усиновлення спостерігається і у зарубіжному законодавстві, хоча ставлення до розголошення інформації щодо усиновлення у різних країнах також є різним: від заборони до повного дозволу і відкритості процесу усиновлення.Неоднозначне ставлення суспільства різних країн до таємниці усиновлення обумовлено, в першу чергу, особливостями їх історичного та соціального розвитку. Велике значення має практика застосування того чи іншого інституту, що обумовлює розробку дієвих механізмів та підвищення їх ефективності. Питання щодо доступності інформації про усиновлення на міжнародному рівні може бути вирішене шляхом включення у міжнародне законодавство відповідних норм рекомендаційного (а не обов’язкового) характеру. Вони мають передбачати умови доцільності/недоцільності, обов’язковості або заборони розголошення усиновителями або відповідними державними органами дитині чи іншим особам відомостей про усиновлення: про походження дитини, про історію її походження (родовід), біологічних батьків та інших кровних родичів дитини тощо. Обов’язковою умовою правомірності таких дій має бути дотримання найвищих інтересів дитини, серед яких можна назвати особисту безпеку, право на таємницю особистого життя і право на нормальний розвиток і виховання у сім’ї.Дане дослідження не вирішує проблему відповідальності за розголошення таємниці усиновлення на рівні міжнародного законодавства. Але воно є перспективним при виробленні універсальних міжнародних стандартів (правил) щодо інформації про усиновлення. Protection of childhood, ensuring the comprehensive normal physical, intellectual, psychological and social development of children is one of the main directions of the internal state policy of each state. In modern conditions, the institution of adoption (adoption) acquires, along with national, international status. Therefore, the rules and requirements for adoption are established both at the level of domestic legislation and at the level of international regulatory legal acts.The purpose of this article will be to establish the compliance of the norms of Ukrainian legislation in the field of ensuring the secrecy of adoption with international standards in this area of regulation.In the legislation of Ukraine, the secrecy of adoption is regulated by a number of regulatory legal acts. Adoption in Ukraine, in addition to the norms of national legislation, is regulated by international documents, the consent to the binding nature of which has been granted by the Verkhovna Rada of Ukraine. A similar practice regarding the protection of information about adoption is observed in foreign legislation, although the attitude towards the disclosure of information about adoption in different countries also varies: from a ban to full permission and openness of the adoption process.The ambiguous attitude of the society of different countries to the secrecy of adoption is due, first of all, to the peculiarities of their historical and social development. The practice of applying a particular institution is of great importance, which determines the development of effective mechanisms and increasing their efficiency. The issue of accessibility of information about adoption at the international level can be resolved by including in international legislation the relevant norms of a recommendatory (rather than mandatory) nature. They should provide for the conditions of expediency/impediency, obligation or prohibition of disclosure by adoptive parents or relevant state bodies to the child or other persons of information about adoption: about the origin of the child, about the history of its origin (pedigree), biological parents and other blood relatives of the child, etc. A mandatory condition for the legitimacy of such actions should be compliance with the highest interests of the child, among which personal safety, the right to privacy of personal life and the right to normal development and upbringing in the family can be mentioned.This study does not resolve the problem of responsibility for disclosure of the secrecy of adoption at the level of international legislation. But it is promising in developing universal international standards (rules) regarding information about adoption.