Соціально-емоційне навчання: ресурс психосоціального благополуччя у професійній діяльності педагога

Abstract

У статті проаналізовано сучасний український і міжнародний досвід інтеграції соціально-емоційного навчання (СЕН) у професійну діяльність учителів, визначено його потенціал для запобігання стресу та професійному вигоранню. Метою авторів є окреслення теоретичних засад СЕН і розкриття механізмів, через які розвиток емоційного інтелекту, емпатії та навичок саморегуляції забезпечує стійкість педагогів у кризових умовах. Методологічною основою дослідження слугують порівняльний аналіз літератури, синтез емпіричних результатів українських і зарубіжних програм, а також системний підхід до оцінювання освітнього середовища. У результаті обґрунтовано, що впровадження СЕН сприяє гармонізації міжособистісних взаємин у трикутнику «учитель–учень–батьки», знижує рівень емоційного напруження та підвищує загальну якість освітнього процесу. Практична значущість статті полягає у виокремленні напрямів професійного розвитку педагогів: організації тренінгів, спільнот практиків і супервізій, а також у пропозиції міжінституційної підтримки для масштабування програм СЕН у контексті реформи Нової української школи. Отримані результати можуть слугувати методичною основою для освітньої політики, спрямованої на збереження психосоціального благополуччя педагогічних працівників.

The article analyses contemporary Ukrainian and international experience in integrating social and emotional learning (SEL) into educators’ professional practice and identifies its potential for preventing stress and professional burnout. The authors aim to delineate the theoretical foundations of SEL and to reveal the mechanisms through which the cultivation of emotional intelligence, empathy, and self-regulation skills bolsters teachers’ resilience in crisis conditions. Their methodological framework combines comparative literature analysis, synthesis of empirical findings from Ukrainian and foreign programmes, and a systemic approach to evaluating educational environments. The study demonstrates that implementing SEL harmonises interpersonal relationships within the «teacher–student–parent» triangle, mitigates emotional strain, and enhances overall instructional quality. Its practical relevance lies in outlining key avenues for teacher’s professional development—training sessions, communities of practice, and supervision—and in proposing inter-institutional support for scaling SEL initiatives within the New Ukrainian School reform. The findings may serve as a methodological foundation for education policy aimed at safeguarding the psychosocial well-being of pedagogical personnel.