Освітні реформи в закарпатті другої половини ХІХ – початку ХХ століття: освітологічний дискурс

Abstract

Вивчення та аналіз причин, ходу та наслідків реформ, які впродовж другої половини ХІХ – початку ХХ століття залежали від освітньої політики різних держав (Австро-Угорщини, Чехословацької республіки), яким територіально підпорядковувалося Закарпаття, дозволить виокремити їх здобутки й актуалізувати позитивний ретродосвід у сучасних умовах реалізації освітніх реформ, зокрема в узгодженні освітніх процесів у межах полікультурного регіону Закарпаття в єдиній державній освітній політиці, спрямованій на консолідацію суспільства в інтересах захисту та оборони цілісності й незалежності України. Мета дослідження – виявлення особливостей і тенденцій проходження освітніх реформ у Закарпатті другої половини ХІХ – початку ХХ століття. Методи дослідження: пошуково-бібліографічний для вивчення бібліотечних каталогів, бібліографічних та довідникових видань з метою аналізу історико-педагогічного контексту реформування освіти та шкільництва в Закарпатті; класифікації та систематизації науково-літературних джерел для визначення понятійно-категоріального апарату та об’єктивних даних з проблеми дослідження; історико-географічний з метою визначення впливу освітньої політики різних держав, до складу яких входили закарпатські землі, на процес реформування освітньої галузі; історико-парадигмальний з метою виявлення особливостей і тенденцій освітніх реформ. Результати. Освітня реформа 1868 р. була ініційована на урядовому рівні та активована в результаті прийняття Закону ХХХVІІІ «Про народну освіту», що зумовило трансформації на системно-структурному (структуризація освітніх рівнів, чітке регламентування строків навчання, встановлення вертикалі «держава – громадське самоврядування – школа»), організаційно-освітньому (визначення вимог до освітніх закладів, секуляризація від церкви, закріплення права на рідномовне навчання, обов’язкова початкова освіта) та педагогічно-змістовому (стандартизація навчальних планів, навчальних програм, державний контроль за змістом освіти) рівнях. Наслідки реформи 1868 р. сприяли розширенню мережі закладів освіти, інтесифікації підручникотворення, створення методичної літератури для вчителів, педагогічних журналів тощо. Освітня реформа 20–30 рр. ХХ ст. носила характер «згори – вниз» з одночасною широкою підтримкою на локальному (місцевому) рівні через активну участь в її реалізації Шкільного реферату Цивільної управи Підкарпатської Русі та передової педагогічної громадськості краю. Реформа характеризувалася системними освітніми трансформаціями на системно-структурному рівні (розуміння освітніх процесів як невід’ємної частини державотворення, закладів освіти як засобів розвитку людського суспільства, розширення мережі закладів освіти в гірських та віддалених районах, розвиток закладів професійної підготовки), організаційно-освітньому рівні (задоволення потреб різних національностей у рідномовному навчанні, подолання неписьменості місцевого населення, встановлення обов’язкової восьмирічної освіти) та педагогічно-змістовому рівні (демократизація та гуманізація змісту освіти, краєзнавчий та державотворчий характер освіти, стандартизація змісту освіти, варіативність освіти тощо).