Ідеологічні присвяти й символічний капітал (на матеріалі українського письменства 1920–1930 років)

Abstract

Традиційно присвяти трактуються як жест вдячності, дружби, кохання, своєрідна форма гри з адресатом і читачами, один із способів включення твору в систему міжтекстової комунікації. Актуальність цієї студії зумовлена потребою оновлення методологічних підходів до вивчення присвят в українському літературознавстві, а також поглиблення уявлень про особливості функціонування цього паратекстового елемента у творах українських письменників 1920–1930 років. Мета статті – проаналізувати ідеологічні присвяти у творах українських письменників 1920–1930 років крізь призму поняття «символічний капітал». Найхарактерніша прикмета літературного поля 1930-х рр. – різке зростання кількості ідеологічних присвят. Персональні, колективні й неособові присвяти чітко відображають ієрархію тоталітарної спільноти, на верхньому щаблі якої – присвяти «вождям» Леніну й Сталіну, сходинкою нижче – дедикації партійним радянським (С. Кірову, С. Орджонікідзе, Г. Петровському) й закордонним (Г. Дімітрову, Сако й Ванцеті) діячам, революціонерам – борцям за соціальну справедливість, ще нижче – присвяти військовим і співробітникам каральних органів, комсомольцям, робітникам (ударникам), селянам (комунарам і колгоспникам). Поширюється традиція присвячувати твори черговій річниці революції, партійним і комсомольським з’їздам, заводам, промисловим регіонам, колгоспам тощо. Якщо на початку 1930-х рр. такі поезії штампували пере-важно графомани «від плуга й станка», то наприкінці десятиліття після двох хвиль репресій ці присвяти з’явилися й у творчості класиків (зокрема М. Рильського). Це зумовлено прагненням письменників здобути прихильність партійних діячів і в такий спосіб захиститися від можливих репресій, засвідчити лояльність до влади й здобути «символічний капітал», який можна буде конвертувати в премії, посади, звання, матеріальні цінності. Traditionally, dedications are considered to be a sign of gratitude, friendship, love, a kind of game with the addressee and readers, one of the ways to include the work in the system of intertextual communication. The relevance of this research is due to the need to update methodological approaches to the study of dedications in Ukrainian literature, and besides, to deepen understanding of this paratextual element functioning in the works of Ukrainian writers of the 1920s–1930s. The purpose of the article is to analyze the ideological dedications in the works of Ukrainian writers in 1920–1930 through the prism of the concept of “symbolic capital”. The most characteristic feature of the literature of the 1930s is a sharp increase in the number of ideological dedications. At the top are dedications to the “leaders” Lenin and Stalin, a step below there are dedications to Soviets party activists and revolutionaries (S. Kirov, S. Ordzhonikidze, G. Petrovsky) and foreign party activists and fighters for social justice (G. Dimitrov, Sacco and Vanzetti), lower there were dedications to the military bodies and members of punitive authorities, Komsomol members, workers (labour strikers), peasants (communards and collec-tive farm workers). There is a tradition of dedicating to the next anniversary of the revolution, party and Komsomol con-gress, factories, industrial regions, collective farms, etc. At the beginning of the 1930s, such poems were stamped mainly by graphomaniacs “from the plough and machine”; but after two waves of repression, they also appeared in the works of the “classics” (in particular, M. Rylskyi). This is due to the desire of writers to win the favor of party officials and to protect themselves from possible repressions this way, to prove loyalty to the authorities and to acquire “symbolic capital”, which can be converted into prizes, positions, titles, and material values. Ideological dedications, divided into personal, collective and non-personal, clearly reflect the hierarchy of the totalitarian community.