Система кримінальних правопорушень, що полягають у незаконній пропаганді

Abstract

У запропонованому дослідженні розглядається комплекс кримінально-правових норм, які прямо або опосередковано охоплюють діяння пропагандистського характеру, що визнаються суспільно небезпечними і, відповідно, підпадають під дію норм кримінального законодавства України. Автор висвітлює не лише сучасні підходи до оцінки пропаганди як форми злочинної діяльності, але й піднімає питання про неоднозначність правозастосування в цій сфері, пов’язану, зокрема, з відсутністю чіткого законодавчого визначення самого терміну «пропаганда». За таких обставин існує підґрунтя, коли правоохоронні та судові органи змушені керуватись суб’єктивними оціночними категоріями, що, в свою чергу, створює ризики правової невизначеності. За таких умов особливої актуальності набуває зіставлення позитивного та негативного тлумачення поняття «пропаганда», яке традиційно у публічному дискурсі трактується подвійно. Так, з одного боку, пропаганда може виступати як інструмент поширення корисної інформації, наприклад, пропаганда здорового образу життя, пропаганда освіти, пропаганда корисних звичок тощо. З іншого боку пропаганда може виступати, як засіб маніпуляції масовою свідомістю, особливо у випадках, коли її зміст спрямований на розпалювання ворожнечі, заклики до насильства або виправдання злочинних режимів. Тобто використання пропаганди з метою нав’язування агресивних політичних та мілітаристських ідей. Саме ця подвійність і ускладнює її правову оцінку, адже межа між реалізацією конституційного права на свободу думки і слова, передбаченого статтею 34 Конституції України, та суспільно небезпечним впливом – доволі тонка.У зв’язку з цим у роботі було також звернуто увагу на правові позиції Конституційного Суду України, який зазначав, що свобода слова не є абсолютною і може бути обмежена законом в певних випадках. Автор статті звертає увагу на правові критерії, які повинні стати орієнтиром для визначення меж криміналізації пропаганди, особливо в умовах воєнного стану, коли питання інформаційної безпеки стає елементом національної безпеки загалом. На підставі аналізу норм Кримінального кодексу України, зокрема статей 109, 110, 111-1, 161, 436, 436-1 та 436-2 зроблено спробу окреслити межі системи кримінальних правопорушень, що стосуються пропагандистських дій, а також визначити внутрішню логіку їх розмежування. Поряд з цим висловлюється аргумент щодо потреби законодавчого уточнення понять, які використовуються в рамках цих складів злочину, задля уникнення розширеного тлумачення, що може призвести до порушення принципу правової визначеності, як одного з ключових елементів верховенства права. In the presented study, a set of criminal law norms is examined, which directly or indirectly encompass propagandistic acts deemed socially dangerous and, consequently, fall under the criminal legislation of Ukraine. The author not only illuminates contemporary approaches to assessing propaganda as a form of criminal activity but also raises the issue of ambiguous law enforcement in this area, linked, in particular, to the lack of a clear legislative definition of the term “propaganda” itself. Under such circumstances, there is a basis on which law enforcement and judicial bodies are compelled to rely on subjective evaluative categories, which, in turn, create risks of legal uncertainty.Under these conditions, a comparison of the positive and negative interpretations of “propaganda” becomes particularly relevant, as this concept is traditionally understood in a dual manner within public discourse. On the one hand, propaganda can serve as a tool for disseminating useful information (for instance, propaganda for a healthy lifestyle, education, or beneficial habits). On the other hand, propaganda may act as a means of manipulating mass consciousness, especially when it incites hostility, calls for violence, or justifies criminal regimes. In other words, propaganda can be used to impose aggressive political and militaristic ideas. This duality complicates its legal assessment because the boundary between exercising the constitutional right to freedom of thought and speech, as provided in Article 34 of the Constitution of Ukraine, and exerting a socially dangerous influence is quite thin.In this connection, the paper also draws attention to the legal positions of the Constitutional Court of Ukraine, which has indicated that freedom of speech is not absolute and can be restricted by law in certain cases. The author of the article highlights legal criteria that should guide the determination of the scope of criminalizing propaganda, especially under martial law, when the issue of information security becomes an element of national security in general.Based on an analysis of the norms of the Criminal Code of Ukraine, particularly Articles 109, 110, 111-1, 161, 436, 436-1, and 436-2, an attempt is made to outline the boundaries of criminal offenses related to propagandistic actions, as well as to identify the internal logic behind their differentiation. Alongside this, an argument is put forward regarding the need for legislative clarification of the concepts used within these criminal provisions to avoid overly broad interpretations that could violate the principle of legal certainty, one of the key elements of the rule of law.