Аудіовізуальний твір як цифровий об’єкт авторського права: особливості правової охорони

Abstract

У статті розглядаються окремі проблемні аспекти щодо правового режиму аудіовізуального твору. Доведено, що на сьогодні практично всі аудіовізуальні твори створюються та існують саме у цифровій формі, але аудіовізуальний твір не можна вважати твором, який існує виключно у цифровій формі, як, наприклад, комп’ютерна програма. Обґрунтовано, що ознаками аудіовізуального твору є: це є насамперед твір, об’єкт авторського права, який, безумовно, характеризується оригінальністю і відповідною формою вираження, переважно цифровою; наявність послідовності епізодів або кадрів зі звуком або без нього (ця ознака вказує на монтаж певних епізодів, кадрів, які попе-редньо знімають та в подальшому об’єднують в одне ціле, відтак може виникати питання, чи можна вважати аудіовізуальним твором запис, який не поділений на кадри/епізоди, але який відповідає іншим ознакам аудіовізуального твору); наявність цілісного творчого задуму, який створюється усіма авторами аудіовізуального твору, насамперед сценаристом; доступність для сприйняття людиною за допомогою відповідних технічних засобів на певному виді екрана, на якому така послідовність кадрів утворює рухоме зображення; наявність кількох авторів (вони не мають статусу співавторів): сценарист, оператор, художник-постановник та інші; наявність продюсера. Обґрунтовано, що нео-ригінальні відеозаписи можуть охоронятися як об’єкти не авторського права чи суміжних прав, але як об’єкти, які до них наближені, і для їх правової охорони може застосовуватися право особливого роду (sui generis). Доведено, що поняття «відеофайлу» є неконкретизоване і понятійно воно не узгоджено з термінологією закону про авторське право; відеофайли включають в себе аудіовізуальні твори і відеограми, а також інші відеозаписи. Встановлено, що закон прямо передбачає два види аудіовізуальних творів: музичні кліпи та фільми, але можуть існувати і інші види аудіовізуальних творів. Встановлено, що найбільш поширеними способами використання аудіовізуального твору, виходячи з його специфіки та правової природи, є відтворення, розповсюдження примірників твору, здавання в найм або в позичку примірників твору; публічний показ, публічне демонстрування, інтерактивне надання доступу публіці та інші способи доведення до загального відома публіки та ін. Доведено, що аудіовізуальні твори належать до так званих «цифрових» об’єктів, оскільки вони створюються і існують (використовуються) у цифровій формі. Обґрунтовано, що з точки зору законодавчої техніки доцільно більш повно зібрати законодавчі положення про аудіовізуальний твір саме у ст. 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права», яка є спеціальною нормою щодо даного об’єкту авторського права та визначає його правовий режим. The article considers certain problematic aspects of the legal regime of an audiovisual work. It has been proven that today almost all audiovisual works are created and exist precisely in digital form, but an audiovisual work cannot be considered a work that exists exclusively in digital form, such as, for example, a computer program. It is substantiated that the signs of an audiovisual work are: it is first of all a work, an object of copyright, which is certainly characterized by originality and an appropriate form of expression, preferably digital; the presence of a sequence of episodes or frames with or without sound (this feature indicates the montage of certain episodes, frames that are pre-filmed and later combined into a single whole, so the question may arise whether a recording that is not divided into frames/episodes, but which corresponds to other features of the audiovisual work); the presence of a coherent creative idea, which is created by all the authors of the audiovisual work, first of all the screenwriter; availability for human perception with the help of appropriate technical means on a certain type of screen on which such a sequence of frames forms a moving image; the presence of several authors (they do not have the status of co-authors): screenwriter, cameraman, production designer and others; the presence of a producer. It is substantiated that non-original video recordings can be protected as objects not of copyright or related rights, but as objects that are close to them, and for their legal protection the right of a special kind (sui generis) can be applied. It has been proven that the concept of «video file» is unspecified and conceptually it is not consistent with the terminology of the law on copyright; video files include audiovisual works and videograms, as well as other video recordings. It has been established that the law directly provides for two types of audiovisual works: music videos and films, but there may be other types of audiovisual works. It has been established that the most common ways of using an audiovisual work, based on its specificity and legal nature, are reproduction, distribution of copies of the work, renting or lending copies of the work; public display, public demonstration, interactive provision of access to the public and other ways of making it known to the public, etc. It is proven that audiovisual works belong to the so-called «digital» objects, since they are created and exist (used) in digital form. It is substantiated that from the point of view of legislative technique, it is expedient to more fully compile the legislative provisions on the audiovisual work specifically in Art. 16 of the Law of Ukraine «On Copyright and Related Rights», which is a special norm regarding this copyright object and determines its legal regime.