Процес мовленнєвої комунікації під час допиту

Abstract

Форми мовленнєвої комунікації в юриспруденції різноманітні. Під формами мовленнєвої юридичної комунікації слід розуміти способи зовнішнього вираження змісту різних видів мовленнєвого спілкування в юридичній практиці. Традиційні форми мовленнєвого спілкування в юриспруденції – це: бесіди, включно з поясненнями та допитами; перемовини; консультації; участь у колегіальному обговоренні; виступи у колегіях та колективах; спільне здійснення будь-яких напрямів видів роботи; неформальні контакти, які полягають у взаємному спостереженні. У професійній діяльності юристів відбуваються ділові бесіди, допити, судові дебати, суперечки тощо. До цього можна додати багато інших форм мовленнєвої комунікації, які набули поширення в сучасний час, це – симпозіум, прес-конференція, брифінг, «круглий стіл» тощо. Кожна з цих форм мовленнєвої юридичної комунікації висуває специфічні вимоги до тих, хто бере в них участь. Водночас є щось спільне, що об’єднує всі ці форми мовленнєвої комунікації, – це прагнення в той чи інший спосіб розв’язати конкретні юридичні проблеми. У своїй сукупності перелічені форми становлять основу професійної діяльності юриста. Одним із провідних методів управління та впливу на співрозмовника у професійній юридичній діяльності є бесіда. Вона широко використовується в юридичній практиці, наприклад: під час допитів свідків і потерпілих, підозрюваних і обвинувачених, у роботі адвокатів із клієнтами, з відвідувачами юридичних консультацій. Тому бесіду ми не розглядаємо як самостійну форму мовленнєвої комунікації в юридичній практиці. Вона є основою кожної з форм. Бесіда – як своєрідна психологічна п’єса, що включає монологи і діалоги, певний набір ролей, що розігруються в рамках конкретного часу. Під правовою бесідою можна розуміти розмову на правову тематику, де обговорюються юридичні питання, права та обов’язки громадян, а також норми права. There are various forms of verbal communication in jurisprudence. Forms of verbal legal communication should be understood as ways of expressing the content of various types of verbal communication in legal practice. Traditional forms of verbal communication in jurisprudence include: conversations, including explanations and inter-rogations; negotiations; consultations; participation in collegial discussions; speeches in collegiums and collectives; joint implementation of any types of work; informal contacts consisting of mutual observation. In their professional activities, lawyers engage in business conversations, interrogations, court debates, disputes, etc. To this can be added many other forms of verbal communication that have become widespread in modern times, such as symposiums, press conferences, briefings, round tables, etc. Each of these forms of verbal legal communication imposes specific requirements on those who participate in them. At the same time, there is something common that unites all these forms of verbal communication – the desire to solve spe-cific legal problems in one way or another. Taken together, these forms form the basis of a lawyer’s professional activity. One of the leading methods of managing and influencing interlocutors in professional legal practice is conversation. It is widely used in legal practice, for example: during the interrogation of witnesses and victims, suspects and defendants, in the work of lawyers with clients, and with visitors to legal consultations. Therefore, we do not consider conversation to be an independent form of verbal communication in legal practice. It is the basis of each form. A conversation is a kind of psychological play that includes monologues and dialogues, a certain set of roles played out within a specific time frame. A legal conversation can be understood as a conversation on legal topics, where legal issues, the rights and obligations of citizens, as well as the norms of law are discussed.