Внесок польських дослідників у збирання, вивчення та популяризацію українського фольклору та етнографії

Abstract

Без діяльності польських дослідників значна частина української фольклорної спадщини могла бути втрачена. Адже вони системно фіксували українську народну творчість, ретельно записували легенди, пісні, звичаї, обряди, систематично публікуючи ці матеріали у наукових виданнях Європи (адже на той час в Україні не існувало потужної етнографічної інфраструктури). Польськими дослідниками зібрано та опубліковано великий масив першоджерельного фольклорного і етнографічного матеріалу, що й досі зберігає своє важливе значення для науки про усну традиційну культуру українців. Українсько-польський контакт тривав століттями: на Волині, у Галичині, на Поліссі, Холмщині, Надсянні. Вивчення цих матеріалів допомагає розкрити спільні мотиви в обрядах, міфології, святах, епічній традиції; сприяє розумінню пограничної ідентичності, де елементи польської й української культури сплелися в одне. Також багато польських фахівців випередили свій час за точністю запису фольклорних творів (фонетика, діалекти); науковою класифікацією жанрів та критичним підходом до інтерпретації міфологічних структур. У багатьох випадках польські архіви залишилися єдиними джерелами для вивчення регіонального фольклору. Так, наприклад, матеріали Оскара Кольберга про Покуття й Волинь; записи Залеського з Галичини; етнографічні щоденники Доленги-Ходаковського. Доступ до цих архівів дозволяє поновити втрачені версії пісень, легенд; реконструювати обрядову практику XIX століття; перевіряти гіпотези сучасних фольклористів. Вивчення внеску польських етнографів, письменників та діячів у дослідження українського фольклору надзвичайно актуальне. Це питання національної пам’яті, наукової спадщини, міжкультурного порозуміння, академічного збагачення, відновлення глибинної ідентичності українців. Польські тексти й дослідження на сучасному етапі перетворюються на основу для створення цифрових фольклорних баз даних. Without the activities of Polish researchers, a significant part of Ukrainian folklore heritage could have been lost. After all, they systematically recorded Ukrainian folk art, carefully recorded legends, songs, customs, and rituals, and system-atically published these materials in scientific publications in Europe (because at that time there was no powerful ethno-graphic infrastructure in Ukraine). Polish researchers have collected and published a large array of primary folklore and ethnographic materials, which still retain their important significance for the science of the oral traditional culture of Ukrain-ians. The Ukrainian-Polish contact lasted for centuries, spanning areas such as Volhynia, Galicia, Polesia, Chełm Land, and Nadsanie. Studying these materials helps to reveal common motifs in rituals, mythology, holidays, and epic tradition; it contributes to understanding the borderline identity, where elements of Polish and Ukrainian culture are intertwined into one. Also, many Polish specialists were ahead of their time in the accuracy of recording folklore works (phonetics, dia-lects), scientific classification of genres, and a critical approach to the interpretation of mythological structures. In many cases, Polish archives have remained the only sources for the study of regional folklore. For example, Oskar Kolberg’s materials about Pokuttia and Volhynia, Zaleski’s notes from Galicia, and Dolenga-Chodakowski’s ethnographic diaries. Access to these archives allows restoring lost versions of songs and legends, reconstructing the nineteenth-century ritual practices, and testing the hypotheses of contemporary folklorists. The study of the contribution of Polish ethnographers, writers, and figures to the study of Ukrainian folklore is extremely relevant. This is an issue of national memory, scientific heritage, intercultural understanding, academic enrichment, and the restoration of the deep identity of Ukrainians. Polish texts and studies are currently becoming the basis for creating digital folklore databases.