Особливості психології міжособового спілкування державних службовців

Abstract

У статті досліджується психологічна складова міжособового спілкування державних службовців як важливий чинник ефективності публічного управління, особливо в умовах воєнного стану та післякризового відновлення України. Автор акцентує на тому, що здатність державного службовця до налагодження конструктивного діалогу, прояву емоційної гнучкості та підтримання позитивного комунікативного клімату в колективі – є не лише проявом особистих якостей, а й складовою професійної спроможності. На основі емпіричного дослідження, проведеного серед державних службовців Одеського регіону (міграційні органи, адміністративні служби, органи внутрішніх справ), виявлено типові труднощі у спілкуванні: схильність до формалізованих відповідей, уникання конфліктів, емоційну відстороненість. Застосована методика Т. Лірі дозволила глибше оцінити стилі спілкування, а також виявити внутрішні конфлікти між уявленням про «ідеального себе» і реальним комунікативним стилем. В результаті психологічного втручання (консультацій і просвітницької роботи) відбулося позитивне зрушення в емоційній обізнаності та зниження напруги в колективах. У статті запропоновано практичні шляхи оптимізації комунікації: впровадження тренінгів з емоційного інтелекту, розвиток асертивної поведінки, підготовка внутрішніх фасилітаторів. Зазначається, що турбота про психологічну культуру спілкування – це не додатковий бонус, а необхідність, без якої державна служба не зможе функціонувати ефективно в умовах високих суспільних очікувань, невизначеності та стресу. Створення емоційно безпечного середовища в державних установах розглядається як стратегічний напрям сучасної кадрової політики. Водночас наголошується на потребі інституціоналізації таких практик у системі підвищення кваліфікації державних службовців та підтримки з боку державної кадрової політики. The article explores the psychological aspects of interpersonal communication among civil servants as a critical factor in the effectiveness of public administration, especially in the context of martial law and post-crisis recovery in Ukraine. The author emphasizes that the ability of public officials to maintain constructive dialogue, demonstrate emotional sensitivity, tolerance, and adaptability in interactions with colleagues and citizens is not merely a personal trait but a key component of professional competence and institutional functionality.Based on an empirical study conducted among public servants in the Odesa region (including migration authorities, law enforcement, and administrative units), the research identifies common communication barriers such as formalized interaction, conflict avoidance, emotional restraint, and fear of criticism. The use of T. Leary’s interpersonal diagnosis methodology provided deeper insights into communication styles and highlighted discrepancies between actual and desired interaction patterns. Following the introduction of brief psychological interventions-consultations and awareness sessions-positive changes were recorded: increased emotional awareness and reduced team conflicts.The article proposes practical approaches to improving interpersonal communication: training in emotional intelligence, development of assertive behavior, implementation of psychoeducational modules, and the introduction of internal facilitators in government bodies. It is argued that nurturing a psychologically safe and trust-based communication climate within public institutions is not optional but essential for institutional resilience and decision-making efficiency. The conclusions underline the importance of institutionalizing psychological communication practices within the national system of civil servant training and professional development. In times of prolonged uncertainty and elevated public expectations, supporting civil servants’ emotional well-being and communicative competence must be a strategic priority for public administration reform.